Витвицький Степан Порфирович

Визначення і загальна характеристика

ВИТВИ́ЦЬКИЙ Степан Порфирович (13. 03. 1884, с. Угорники, нині Коломий. р-ну Івано-Фр. обл. — 09. 10. 1965, Нью-Йорк) — державний, громадський і політичний діяч. Студіював у Львів. і Віден. університетах, які закінчив докторатом юрид. наук. Під час на­вча­н­ня був головою Академ. громади у Львові і товариства «Січ» у Відні. 1913–18 — чл. редакції г. «Діло» і ред. тижневика «Свобода» у Львові. У 1918 як чл. Укр. нац.-демократ. партії обраний секр. Укр. Нац. Ради — політ. пред­ставниц. органу, який проголосив ЗУНР і ухвалив ріше­н­ня про обʼ­єд­на­н­ня ЗУНР і УНР. Брав участь у проголошен­ні 22 січня 1919 Акту злуки УНР і ЗУНР, був Держ. секр. закордон. справ ЗУНР, пред­ставником її уряду на пере­говорах з місіями Антанти. У листопаді 1919 — за­ступник голови дипломат. місії Директорії УНР у Варшаві. Протестуючи проти проекту умов Варшав. договору, залишив пере­говори. Деякий час керував роботою секретаріату закордон. справ уряду ЗУНР в екзилі (Ві­день). У 1921–23, очолюючи місії ЗУНР у Парижі та Лондоні, домагався від урядів цих країн ви­зна­н­ня факту окупації Польщею тер. Сх. Галичини і від­новле­н­ня незалежності України. У 1924 повернувся до Галичини, працював адвокатом у м. Дрогобич (Львів. обл.), був одним із провід. діячів Укр. нац.-демократ. обʼ­єд­на­н­ня (УНДО). 1935– 39 — посол до Польс. сейму, 1938 — за­ступник голови УНДО та Укр. парламентар. ре­презентації. Від 1945 — у Німеч­чині, брав участь в організації Центр. пред­ставництва укр. еміграції (був за­ступник голови) й у від­новлен­ні Укр. Нац. Ради (1948). Від 1949 — за­ступник голови Виконав. органу і кер. від­ділу закордон. справ цієї ради. 1951 ви­їхав до США, де 17 січня 1954 був обраний Президентом УНР в екзилі.

Літ.: Д-р Степан Витвицький: Коротка біо­графія // УІ. 1965. Ч. 7–8; Арсенич П. На­ближав час волі: Про діяча ЗУНР С. Витвицького // Галичина. 1994, 22 січ.

П. І. Арсенич

Завантажити статтю