Вихідні та святкові дні - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вихідні та святкові дні

ВИХІДНІ́ ТА СВЯТКО́ВІ ДНІ – окремі види часу відпочинку працівників, протягом яких вони звільняються від виконання трудових обов’язків. Надання вільного від роботи часу є соц. гарантією для найманих працівників, встановленою трудовим законодавством.

Вихідний день (В. д.) – щотижн. час відпочинку працівників, встановлений законодавством, правилами внутр. трудового розпорядку або графіками змінності підпр-в, установ чи орг-цій. Відповідно до Кодексу законів про працю України тривалість щотижн. безперерв. відпочинку повинна бути не меншою за 42 год., однак конкретна його тривалість залежить від типу робочого тижня та режиму роботи працівників. За заг. нормою для працівників встановлюється 5-ден. робочий тиждень з двома В. д., одним з яких, як правило, є неділя. При цьому другий В. д., якщо він не встановлений законодавством, визначається графіком роботи підпр-ва, установи чи орг-ції, погодженим з вибор. органом первин. профспілк. орг-ції (профспілк. представником) і загалом має надаватися підряд із заг. В. д. На тих підпр-вах, в установах та орг-ціях, де за характером вироб-ва та умовами роботи запровадж. 5-ден. робочого тижня є недоцільним, встановлюється 6-ден. робочий тиждень з одним В. д. Тривалість робочого тижня встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з вибор. органом первин. профспілк. орг-ції (профспілк. представником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з відповід. Радою. Напередодні В. д. тривалість роботи при 6-ден. робочому тижні не може перевищувати 5-ти год. Існує практика перенесення заг. визнач. В. д. на ін. день тижня за рішенням Уряду (переважно для приєднання його до святк. днів з метою створення сприятливих умов для відпочинку). Власник або уповноважений ним орган за погодженням з вибор. органом первин. профспілк. орг-ції (профспілк. представником) можуть надавати В. д. у різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності. Це стосується підпр-в, установ та орг-цій, зупинення роботи яких неможливе з вироб.-тех. умов або через необхідність безперерв. обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувал. роботах, пов’язаних з роботою транспорту. Якщо робота не може бути перервана в заг. В. д. (неділю), у зв’язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підпр-ва побут. обслуговування, театри, музеї тощо), В. д. встановлюють місц. Ради.

Святкові дні (С. д.) – гарантов. трудовим законодавством час щоріч. відпочинку. В Україні до С. д. належать держ. свята: 1 січня (Новий рік), 8 березня (Міжнар. жін. день), 1 і 2 травня (День міжнар. солідарності трудящих), 9 травня (День Перемоги), 28 червня (День Конституції України), 24 серпня (День Незалежності України). До неробочих належать дні реліг. свят (за православ. віросповіданням переваж. частини населення): 7 січня (Різдво Христове), один день (неділя) – Пасха (Великдень), один день (неділя) – Трійця. Крім того, кер-во підпр-в, установ та орг-цій за поданням реліг. громад ін. (неправослав.) конфесій, зареєстров. в Україні, повинно надавати особам, які сповідують відповідні релігії, до 3-х днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят (ці дні мають бути відпрацьовані в ін. час). В цілому на рік в Україні припадає (крім днів відпустки) 115 днів відпочинку: 8 С. д., 3 неробочі дні та 104 В. д. В Росії до 1917 було 66 обов’язк. неробочих днів на рік, з яких 52 – неділі, 14 – святкові. В СРСР Декретом «Про 8-годинний робочий день» також встановлено один В. д. на тиждень, і лише у 1967 було здійснено перехід робітників і службовців на 5-ден. робочий тиждень з двома В. д. (окрім роботи в заг.-осв., вищих та серед. спец. і проф.-тех. учбових закладах). У цей період було визначено 8 С. д.: 1 січня, 1 і 2 травня, 9 травня, 7 і 8 листопада (річниця «Великої Жовтн. соціаліст. революції») та 5 грудня – День Конституції СРСР (від 1980 – 7 жовтня). Дні 7 і 8 листопада відзначались в Україні як держ. свято до 2000. Напередодні С. д. тривалість роботи працівників скорочується на одну годину як при 5-, так і при 6-ден. робочому тижні. У випадку, коли В. та с. д. збігаються, вихід. день переноситься на наступ. робочий після святкового. Останнє правило відображає процес становлення трудових прав в Україні, оскільки, закріплене у 1995, воно скасовувалось у 1997 і знову було відновлене у 1999.

Робота у В. та с. д., як правило, заборонена. Вона допускається лише для відвернення або ліквідації наслідків стихій. лиха, епідемій, епізоотій, вироб. аварій і негайного усунення їх наслідків; для відвернення нещас. випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибель або псування майна; для виконання невідклад., наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому робота підпр-ва, установи чи орг-ції; для виконання невідклад. вантажно-розвантажувал. робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення. Залучення працівників до роботи у В. та с. д. можливе за наявності письмового наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу; отримання дозволу вибор. органу первин. профспілк. орг-ції (профспілк. представника) підпр-ва, установи чи орг-ції; дотримання заборони роботи у В. д. вагіт. жінок, осіб, що виховують дітей до 3-х р. та працівників, яким не виповнилося 18 р. Передбачається також компенсація за роботу у В. та с. д. (за згодою сторін) шляхом надання ін. дня відпочинку або у грошовій формі у подвій. розмірі.

І. П. Лаврінчук

Стаття оновлена: 2005