Вишгород - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вишгород

ВИ́ШГОРОД – місто Київської області, райцентр. Знаходиться на правому березі Київського водосховища на Дніпрі, за 18 км від залізнич. ст. Київ. Автостанція. Пл. 8,9 км2. Насел. 22 933 особи (2001, складає 111,2 % до 1989), переважно українці. Вперше згадується у «Повісті врем’яних літ» під 946 як резиденція княгині Ольги – «Ольжин град» і бл. серед. 10 ст. у тв. Константина VII Багрянородного «Про управління імперією». За археол. джерелами, городище (укріплений дитинець міста) виникло не раніше 10 ст. У В. сиділи сини великих князів або ін. претенденти на Київ. престол. Місто певний час виконувало роль заміської резиденції київ. князів, тут у лютому 1054 помер Ярослав Мудрий. У В. сини Ярослава уклали заг.-рус. юрид. кодекс, т. зв. «Правду Ярославовичів». Знач. екон. розвиток міста підтверджують знахідки в т. зв. кварталі металургів і майстерень склоробного, ювелір., ковал. та гончар. вироб-в. У 11–13 ст. В. був центром уділ. князівства, важливим стратег. пунктом, що захищав Київ з Пн. від нападів половців, які тричі (1093, 1136 і 1146) намагалися оволодіти ним, але зазнали поразки.

1240 він був зруйн. монголо-татарами, але повністю не занепав. Занепад міста можна пов’язати з нападами на Київщину Крим. хана Менґлі-Ґірея після 1482. Від 1595 став центром Вишеград. староства Київ. воєводства. Відновлення городища як замка і м-ка відбулося 1607 після його передачі в оренду київ. хорунжому Гаврилу Гойському. За часів нац. революції під проводом Б. Хмельницького В. належав до Київ. сотні Київ. полку. 1656 Б. Хмельницький передав м-ко у володіння Межигір. монастирю (нині Києво-Межигірський Спасо-Преображенський монастир). За умовами Андрусів. перемир’я 1667 В. лишився під контролем Росії. 1786 у зв’язку з секуляризацією монастир. земель перейшов до держ. фонду. Від 1797 – у складі Київ. пов. Київ. губ. У 19 – на поч. 20 ст. В. розвивався повільно, був відомий числен. цегельнями. Від 18 вересня 1941 до 19 жовтня 1943 – під нім.-фашист. окупацією. У місті існував осередок Руху Опору фашист. окупантам. У 2-й пол. 20 ст. відбувався стрімкий розвиток міста у зв’язку з буд-вом Київ. ГЕС (1961– 68). Від 1962 – смт, від 1968 – місто. 1973 став адм. центром одноймен. р-ну. Гол. підпр-ва: Київ. ГЕС і ГАЕС (гідроакумулююча електростанція), держ. акц. гідроенергогенеруюча компанія «Укрдніпрогідроенерго», польс.-укр. ЗАТ «Центросталь-Домсталь» (вироб-во металевого каркасу штамп. профілю та ін. буд. матеріалів), нім.-укр. підпр-во «Хенкель-Баутехнік» (вироб-во церезиту), наук.-вироб. підпр-во «Прецизійні абразиви» (вироб-во порошків синтетич. алмазів, кубіч. нітриду бору і карбіду титану, а також інструментів на їх основі), нім.-укр.-рос. СП «Телеком» (вироб-во пластик. карток для транспорт. потреб), підпр-во «Енергія» (ремонт та перемотка двигунів), держ. підпр-во «З-д залізобетон. виробів» тресту «Південатоменергобуд», ВАТи – «Карат» (вироб-во товарів нар. споживання), «Карат-комплекс» (вироб-во нестандарт. обладнання); ТОВи – «Кен-Пак Україна» (вироб-во пакувал. продукції), «Оріс-центр» (вироби з пластмаси), «Ніка-Нор» (вироб-во металопластик. вікон), «Рута» (вироб-во буд. матеріалів), «Титан» (вироб-во інструментів для обробки граніту), «Укрполімер-газ» (вироб-во поліетилен. виробів і обробка деревини), «Яворина-Бетріб» (вироб-во меблів). Працює 11 буд. та 5 проект. орг-цій, 6 підпр-в харч. пром-сті. У В. – заг.-осв. школа, гімназія, спеціаліз. школа, навч.-реабілітац. центр, 4 дитсадки, тех. ліцей Нац. тех. ун-ту України «Київ. політех. ін-т», ін-т «Укрелектронпроект»; лікарня, стоматол. поліклініка, 3 аптеки, 4 приват. стоматол. кабінети; Будинок культури, муз. школа, кінотеатр, клуб, краєзнав. музей, Вишгородський державний історико-культурний заповідник; ДЮСШ, 9 спорт. клубів; відділ. 7-ми банків. Виходить г. «Слово». 1935 дитинець пл. бл. 9 га оголошено заповід. зоною, 1991 складено істор.-архіт. опор. план міста з охорон. зоною окольного міста. У В. встановлено погруддя Т. Шевченка, пам’ят. знак на честь воїнів 167-ї Сум.-Київ. стрілец. дивізії, які форсували Дніпро та визволяли В. і Київ від нім.-фашист. загарбників. З В. пов’язаний культ перших рус. святих Бориса і Гліба – синів київ. князя Володимира Святославовича. Вони були поховані 1015 (Борис) і 1020 (Гліб) в дерев’яній церкві св. Василія і перенесені 1115 в муров. храм (1240 зруйн. монголо-татарами), на місці якого 1863 за проектом арх. К. Тона збудовано храм св. Бориса і Гліба. Серед видат. уродженців – чл.-кор. НАНУ О. Олійник.

Літ.: Вишгород: Фотоальбом. К., 1982; Орлов Р. Вишгород: Давні міста // Київ. старовина. 1995. № 2; Дробаха О. Вишгород семи вітрів. К., 1999; Доля української святині. З історії Межигір’я. К., 2001; Старожитності Вишгородщини. Вишгород, 2002.

Р. С. Орлов, К. В. Олексій

Стаття оновлена: 2005