Вишеславський Гліб Анатолійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вишеславський Гліб Анатолійович

ВИШЕСЛА́ВСЬКИЙ Гліб Анатолійович (06. 05. 1962, Київ) – живописець, графік і мистецтвознавець. Син А. Макарова та І. Вишеславської-Макарової, онук Л. Вишеславського. Лауреат Міжнар. асоц. «Мист-во народів світу» ЮНЕСКО (2002). Чл. НСХУ (1987), Міжнар. асоц. «Мист-во народів світу» (1990). Закін. Київ. респ. школу ім. Т. Шевченка (1980; викл. Ю. Золотов, Б. Литовченко), Моск. полігр. ін-т (1985; викл. Д. Бисті, Є. Черневич). Від 1993 – гол. ред. часопису з питань сучас. мист-ва «Terra incognita». Від 2003 – н. с. відділу естетики сучас. мист-ва Ін-ту проблем сучас. мист-ва АМУ. Учасник всеукр. та зарубіж. худож. виставок від 1982. Персон. – у Москві (1989–90, 1994–95), Парижі (1993), Києві (1994, 1997, 2001, 2003), Ніцці (1994, 2002), Ментоні (2002; обидва – Франція). Працює у галузях живопису, графіки, фотографії, сучас. форм мист-ва, зокрема інсталяції, відеоарту. Осн. тема творчості – роздуми над таємницею часу й простору існування людини. Автор іл. та оформлення книг, часописів; а також статей про сучасне візуал. мист-во, зокрема «Укр-ру-нет. Поиск comtemporary art» // «Галерея», 2002, № 3–4; «Деякі складові Нет-арту у практиці інвайроменту» // «Сучасне мист-во: Наук. зб.» (К., 2004. № 1). Роботи зберігаються у Сум. ХМ, НХМ, Музеї сучас. мист-ва «Soviart» (Київ), ДТГ (Москва), Музеях образотвор. мист-ва м. Ментон (Франція) і м. Сараєво (Боснія та Герцеґовина).

Тв.: живопис – «Простір» (1982), «Дирижаблі» (1988), «Звір», «Фортеця у пустелі» (обидва – 1989), «Північ–Південь» (2002); інсталяції – «Ворота сонця» (1988), «Амулет» (1989), «Присутність», «Вишневий сад» (обидві – 1992), «Тост “За мистецтво!”», «Титанік» (обидві – 1993), «Танок» (1995), «Вибух» (1998), «Made in Russia», «Зворотній бік», «Big – живопис» (усі – 2001).

Літ.: Пацюков В. Послеобразы в живописи, графике, инсталляциях. // Глеб Вышеславский: Каталог. Москва, 1989; Сизоненко І. Вікно, відчинене навстіж // Вітчизна. 1991. № 10; Войтенко В. Терра інкоґніта: Відеоарт // Кіноколо. 2002. № 16.

О. В. Сидор-Гібелинда

Стаття оновлена: 2005