Коптілов Віктор Вікторович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Коптілов Віктор Вікторович

КОПТІ́ЛОВ Віктор Вікторович (03. 07. 1930, Київ – 19. 02. 2009, там само) – мовознавець, перекладач. Брат І. Коптілова. Д-р філол. н. (1972), проф. (1977). Чл. НСПУ (1974). Літ. премії ім. М. Рильського (2000), ім. І. Кошелівця (2001) та ім. М. Лукаша (2002). Закін. філол. ф-т Київ. ун-ту (1954), де й викладав 1957–81 укр. мову. 1981–90 – спеціаліст з мовних програм у Секретаріаті ЮНЕСКО; 1990–96 – викл. українознав. дис­­циплін у Нац. ін-ті сх. мов та цивілізацій; 1997–2002 – н. с. НТШ у Європі (усі – Париж); водночас 1998–2007 – викл. Нац. ун-ту «Києво-Могилян. ака­­демія» та УВУ (м. Мюнхен, Німеччина). Автор статей про мовну майстерність укр. письменників «Елементи просторіччя в мові українських поетів-романтиків» («Вісник Київського університету. Філологія та журналістика», 1959, № 2), «Будеш, батьку, панувати...» («На перехресті культур: Збірник праць на пошану Л. Рудницького з нагоди його 70-річчя», Л.; Філадельфія, 2008; обґрунтував новий погляд на ямб в «Енеїді» І. Котляревського як на потуж. засіб розвитку системи укр. віршування). Уклав словники «1000 крилатих виразів української літературної мови» (1964) та «Крилаті вислови в українській літературній мові» (1975; обидва – Київ, спільно з А. Коваль); видав практ. посібник-довідник «Говорімо українською. Мова і культура» (Париж, 1995) з короткими укр.-франц. і франц.-укр. словниками. Значний доробок К. як високопрофес. аналі­­тика перекладац. процесу. Упер­­ше виступив 1961 на Конф. з теорії та критики худож. перекладу (Ленінгр. ун-т, нині С.-Пе­тербург) із доповіддю «Трансформація художнього образу в поетичному перекладі». Низка перекладознав. праць К. опубл. у складну добу маланчукізму (див. В. Ю. Маланчук), коли шко­­лу укр. худож. перекладу піддано остракізму на 4-му пленумі правління СПУ (1973). Крім того, канд. дис. К. написав на актуал. й сміливу тему: «Нарис історії українського поетичного перекладу (дожовтневий період)» (1964), де вперше глибоко проаналізував мову переспівів Т. Шевченка, зокрема обґрунтував відповідність його «Давидових псалмів» біблій. тексту старослов’ян. мовою. У рецензії на дис. М. Рильський писав: «Особливу цікавість викликав у мене розділ “Перекладацька діяльність Шевченка” – розділ, де маємо багато свіжих і тонких спостережень. Повинен при цьому заявити, що я відмовляюся від давнього свого непроду­­маного твердження, ніби “Шев­­ченко ніколи й нічого не перекладав” (крім уривків із “Слова о полку Ігоревім”). Радий визна­­ти, що переглянути це питання заохотила мене саме дисертація В. В. Коптілова». У своїх роз­­відках К. наполягав ставитися з глибоким пієтетом до кожного слова і образу, зосереджувати увагу на культурі мови перекладу. Спільно з Г. Кочуром він підготував 1967 надзвичайно багатий інформацією та сміливий за змістом звіт «П’ятдесят років українського перекладу» для Секції худож. перекладу СП СРСР. Монографії «Актуальні питання українського художнього перекладу» (1971), «Першотвір і переклад: Роздуми і спостереження» (1972), «Теорія і практика перекладу» (1982; 2003; усі – Київ) стали віхами в розвитку укр. перекладознав. думки та утвердженні перекладознавства як окремої міждисциплінар. галузі філології; у них К. зосередив увагу і на вірш., і на проз. перекладах, розглянув осн. проблеми худож. перекладу в світлі тогочас. наук. парадигм, радив коректніше поводитися з церковнослов’янізмами чи взагалі залишати їх без перекладу, щоб не втратити емоц.-експрес. забарвлення; зробив помітний внесок у дослідж. стилізації в перекладі та перекладац. жанрології, акцентував на потребі створити серії порівнял. стилістик, вагомості перекладознав. аналізу, випрацюванні методики такого аналізу, необхідності забезпечити всебічний фаховий вишкіл перекладачів. Чималий внесок К. і в історію укр. вірш. перекладу, в обґрунтування кри­­теріїв її періодизації, дослідж. перекладац. спадщини П. Гулака-Артемовського, М. Старицького, І. Франка, П. Грабовського, І. Стешенко, М. Зерова, Г. Кочура, М. Бажана, М. Рильського та ін., перекладознав. доробку О. Кун­­дзіча та А. Федорова. Серед перекладів К. – англомовна (Дж. Донн, В. Блейк, П.-Б. Шеллі, В. Єйтс, Е.-А. По, В. Вітмен), нім.-мовна (Й. Гельдерлін, Р.-М. Ріль­­ке), франц. (Вольтер, В. Гюґо), польс. (М. Рей, Я. Кохановсь­­кий, А. Міцкевич, Ю. Словацький, Я. Каспрович, С. Виспянський, Б. Лесьмян), рос. (М. Не­­красов, О. Блок, В. Брюсов) по­­езії; п’єса «Зимова казка» В. Шек­­спіра (у 6-му т. зібр. творів, 1986), проза А. Зеґерс (1956) і А. Лопеса (1985), «Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців» Ж.-Б. Шерера (1994; усі – Київ), «Роман про лицарів Круглого столу» (ж. «Всесвіт», 1997, № 11–12), «Трістан та Ізольда» (там са­­мо, 1998, № 12). Ред.-упоряд­­ник вид. в укр. перекладі творів В. Вітмена (1969), 3–4-го т. творів Г. Гайне (1973–74), «Пісні про Гаявату» Г.-В. Лонґфелло (перекл. Олександра Олеся, 1983) та зб. перекладознав. дослідж. «Хай слово мовлено інакше...» (1982; усі – Київ). Чл. редколегії зб. «Anthologie de la littérature ukrainienne du XI au XX siècle» («Антологія української літератури XI–XX віків», Париж; К., 2004), укладач і автор числен. коментарів з урахуванням ментальності та худож.-естет. інте­­ресів франкомов. світу.

Пр.: Два переклади «Енеїди» І. П. Кот­­ляревського // РЛ. 1959. № 5; Роберт Бернс українською мовою // Всесвіт. 1959. № 12; Зауваження про мову і стиль перекладів Л. Боровиковського // Дослідж. з літературознавства та мовознавства: Зб. наук. пр. К., 1960. Вип. 1; Мова перекладів М. П. Стари­­цького з М. Ю. Лермонтова й М. О. Некрасова // Зб. наук. пр. аспірантів з філології. К., 1961; Трансформация ху­­дожественного образа в поэтическом переводе // Теория и критика перево­­да. Ленинград, 1962; Міжмовні омоніми і питання перекладу // Вісн. Київ. ун-ту. 1962. № 5; Схема періодизації історії українського поетичного перекладу // Пит. історії та культури сло­­в’ян. К., 1963. Ч. 2; Художній переклад і структурна типологія // Мовознавство. 1969. № 5; Олексий Кундзич – теоретик и практик перевода // Мастерство перевода: Сб. 6. Москва, 1970; Перекладознавство як окрема галузь філології // Мовознавство. 1971. № 2; Переклад чи переспів? // Всесвіт. 1972. № 5; И вширь и вглубь // Мастерство перевода: Сб. 9. Москва, 1973; Переводя с русского… // Там само; Образне слово в контексті поетичного перекладу (На прикладі творчості М. Бажана) // Теорія і практика перекладу. К., 1980. Вип. 3; Пятьдесят лет украинского перевода (Краткий исторический экскурс) // Кочур Г. Літ-ра та переклад. Дослідж. Рец. Літ. портрети. Інтер­­в’ю: У 2 т. Т. 1. К., 2008 (спів­авт.).

Літ.: Новикова М. Книжка про живий перекладацький процес // Все­світ. 1971. № 2; Корунець І., Дудченко М. Нове дослідження з проблем перекладу // Там само. 1973. № 4; Ажнюк М. Мистецтво перекладу // Жовтень. 1973. № 5; Рильський М. Про кандидатську дисер­­тацію В. В. Коптілова // Рильський М. Мист-во перекладу. К., 1975; Зорівчак Р. П. Задля маєстату рідного слова: Перекладацька проблематика професора Віктора Коптілова // ЛУ. 2005, 21 лип.; Її ж. На сторожі Рідного Слова: До 75-річчя проф. Віктора Вікторовича Коптілова // Нар. воля. 2005, 1 і 8 верес.; Її ж. Класик українського перекладознавства: До 75-річчя проф. Віктора Вікторовича Коптілова // Studia Germanica et Romanica: Іноз. мови. За­­рубіжна літ-ра. Методика викладання. Д., 2006. Т. 3, № 1(7); Кочур Г. З усіх часів і континентів // Кочур Г. Літ-ра та переклад. Дослідж. Рец. Літ. портрети. Інтерв’ю: У 2 т. Т. 1. К., 2008; Зорівчак Р., Чередниченко О. Похилилася в смутку калина…: Пам’яті класика українського перекладознавства Вік­­тора Коптілова // ЛУ. 2009, 9 квіт.; Коломієць Л. Святкування 80-ліття професора Віктора Коптілова в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка // Всесвіт. 2011. № 1/2; Стріха М. Віктор Коптілов – перекладач російських поетів «Срібного віку» // Там само.

Р. П. Зорівчак

Стаття оновлена: 2014