Коптілов Віктор Вікторович

КОПТІ́ЛОВ Віктор Вікторович (03. 07. 1930, Київ — 19. 02. 2009, там само) — мово­знавець, пере­кладач. Брат І. Коптілова. Доктор філологічних наук (1972), професор (1977). Член НСПУ (1974). Літ. премії ім. М. Рильського (2000), ім. І. Кошелівця (2001) та ім. М. Лукаша (2002). Закін. філол. факультет Київ. університету (1954), де й викладав 1957–81 укр. мову. 1981–90 — спеціаліст з мовних про­грам у Секретаріаті ЮНЕСКО; 1990–96 — викладач україно­знав. дис­­циплін у Нац. ін­ституті сх. мов та цивілізацій; 1997–2002 — науковий спів­робітник НТШ у Європі (усі — Париж); водночас 1998–2007 — викладач Нац. університету «Києво-Могилян. ака­­демія» та УВУ (м. Мюнхен, Німеч­чина). Автор статей про мовну майстерність укр. письмен­ників «Елементи просторіч­чя в мові українських поетів-романтиків» («Вісник Київського університету. Філологія та журналістика», 1959, № 2), «Будеш, батьку, панувати...» («На пере­хресті культур: Збірник праць на пошану Л. Рудницького з нагоди його 70-річчя», Л.; Філадельфія, 2008; об­ґрунтував новий по­гляд на ямб в «Енеїді» І. Котляревського як на потуж. засіб роз­витку системи укр. віршува­н­ня). Уклав словники «1000 крилатих виразів української літературної мови» (1964) та «Крилаті вислови в українській літературній мові» (1975; обидва — Київ, спільно з А. Коваль); видав практ. посібник-довід­ник «Говорімо українською. Мова і культура» (Париж, 1995) з короткими укр.-франц. і франц.-укр. словниками. Значний доробок К. як високо­профес. аналі­­тика пере­кладац. процесу. Упер­­ше ви­ступив 1961 на Конф. з теорії та критики худож. пере­кладу (Ленінгр. університет, нині С.-Пе­тербург) із доповід­дю «Транс­формація художнього образу в поетичному пере­кладі». Низка пере­кладо­знав. праць К. опубл. у складну добу маланчукізму (див. В. Ю. Маланчук), коли шко­­лу укр. худож. пере­кладу під­дано остракізму на 4-му пленумі правлі­н­ня СПУ (1973). Крім того, канд. дис. К. написав на актуал. й сміливу тему: «Нарис історії українського поетичного пере­кладу (дожовтневий період)» (1964), де вперше глибоко про­аналізував мову пере­співів Т. Шевченка, зокрема об­ґрунтував від­повід­ність його «Давидових псалмів» біблій. текс­ту старословʼян. мовою. У рецензії на дис. М. Рильський писав: «Особливу цікавість викликав у мене роз­діл “Пере­кладацька діяльність Шевченка” — роз­діл, де маємо багато свіжих і тонких спо­стережень. Повинен при цьому заявити, що я від­мовляюся від давнього свого не­проду­­маного твердже­н­ня, ніби “Шев­­ченко ніколи й нічого не пере­кладав” (крім уривків із “Слова о полку Ігоревім”). Радий визна­­ти, що пере­глянути це пита­н­ня заохотила мене саме дисертація В. В. Коптілова». У своїх роз­­­відках К. наполягав ставитися з глибоким пієтетом до кожного слова і образу, зосереджувати увагу на культурі мови пере­кладу. Спільно з Г. Кочуром він під­готував 1967 над­звичайно багатий інформацією та сміливий за змістом звіт «Пʼятдесят років українського пере­кладу» для Секції худож. пере­кладу СП СРСР. Моно­графії «Актуальні пита­н­ня українського художнього пере­кладу» (1971), «Першотвір і пере­клад: Роз­думи і спо­стереже­н­ня» (1972), «Теорія і практика пере­кладу» (1982; 2003; усі — Київ) стали віхами в роз­витку укр. пере­кладо­знав. думки та утверджен­ні пере­кладо­знавства як окремої між­дисциплінар. галузі філології; у них К. зосередив увагу і на вірш., і на проз. пере­кладах, роз­глянув осн. про­блеми худож. пере­кладу в світлі тогочас. наук. парадигм, радив коректніше поводитися з церковнословʼянізмами чи взагалі залишати їх без пере­кладу, щоб не втратити емоц.-екс­прес. забарвле­н­ня; зробив помітний внесок у дослідж. стилізації в пере­кладі та пере­кладац. жанрології, акцентував на потребі створити серії порівнял. стилістик, вагомості пере­кладо­знав. аналізу, випрацюван­ні методики такого аналізу, необхідності забезпечити всебічний фаховий ви­шкіл пере­кладачів. Чималий внесок К. і в історію укр. вірш. пере­кладу, в об­ґрунтува­н­ня кри­­теріїв її періодизації, дослідж. пере­кладац. спадщини П. Гулака-Артемовського, М. Старицького, І. Франка, П. Грабовського, І. Стешенко, М. Зерова, Г. Кочура, М. Бажана, М. Рильського та ін., пере­кладо­знав. доробку О. Кун­­дзіча та А. Федорова. Серед пере­кладів К. — англомовна (Дж. Донн, В. Блейк, П.-Б. Шеллі, В. Єйтс, Е.-А. По, В. Вітмен), нім.-мовна (Й. Гельдерлін, Р.-М. Ріль­­ке), франц. (Вольтер, В. Гюґо), польс. (М. Рей, Я. Кохановсь­­кий, А. Міцкевич, Ю. Словацький, Я. Кас­прович, С. Виспянський, Б. Лесьмян), рос. (М. Не­­красов, О. Блок, В. Брюсов) по­­езії; пʼєса «Зимова казка» В. Шек­­­спіра (у 6-му т. зібр. творів, 1986), проза А. Зеґерс (1956) і А. Лопеса (1985), «Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців» Ж.-Б. Шерера (1994; усі — Київ), «Роман про лицарів Круглого столу» (ж. «Всесвіт», 1997, № 11–12), «Трі­стан та Ізольда» (там са­­мо, 1998, № 12). Ред.-упоряд­­ник вид. в укр. пере­кладі творів В. Вітмена (1969), 3–4-го т. творів Г. Гайне (1973–74), «Пісні про Гаявату» Г.-В. Лонґфел­ло (перекл. Олександра Олеся, 1983) та зб. пере­кладо­знав. дослідж. «Хай слово мовлено інакше...» (1982; усі — Київ). Член редколегії зб. «Anthologie de la littérature ukrainienne du XI au XX siècle» («Антологія української літератури XI–XX віків», Париж; К., 2004), укладач і автор числен. коментарів з урахува­н­ням ментальності та худож.-естет. інте­­ресів франкомов. світу.

Завантажити статтю