Вишинський Андрій Януарович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вишинський Андрій Януарович

ВИШИ́НСЬКИЙ Андрій Януарович (28. 11 (10. 12). 1883, Одеса – 22. 11. 1954, Нью-Йорк, похов. у Москві) – радянський правознавець і дипломат. Д-р держ. і правових н. (1935), акад. АН СРСР (1939). Закін. Ун-т св. Володимира у Києві (1913). Під час навчання неодноразово заарештовувався за участь у студент. заворушеннях. Від 1903 – чл. меншовиц. крила РСДРП. У 1915 переїхав до Москви, де працював нач. арбат. міліції і влітку 1917 видав ордер на арешт В. Леніна як нім. шпигуна. Після більшов. перевороту 1917 працював у різних держ. установах РРФСР, викладав у Моск. ун-ті, обирався його ректором (1925–28), був деканом екон. ф-ту Моск. ін-ту нар. госп-ва, 1931–39 – прокурор РРФСР, водночас 1935–39 – прокурор СРСР, 1939–44 – заст. голови РНК СРСР. На дипломат. роботі: від 1940 – заст. наркома (міністра), 1949–53 – міністр закордон. справ СРСР, від 1953 – постій. представник СРСР в ООН. У 1937–41 був першим дир. Ін-ту права АН СРСР, відп. ред. ж. «Советское государство и право» та «Социалистическая законность». Депутат ВР СРСР 4-х скликань. Відомий промовами на великих публічно-показових кримінал.-політ. судових процесах над «контррев. групами», «ворогами народу», «антирад. центрами» тощо. Ревно втілював у життя сталін. тезу про загострення класової боротьби з перемогою соціалізму, каральну політику щодо ворогів рад. влади, забезпечував юрид. прикриття масових репресій. Законність трактував однобічно і вузько, підпорядковуючи її класовим інтересам. Розробив теорію про те, що визнання підозрюваним своєї вини є вирішал. доказом при розгляді справ про держ. злочини. Застосування цієї теорії на практиці сприяло утвердженню в СРСР репресив. практики тоталітаризму, нехтування правом, законністю, демократ. нормами сусп. і держ. життя.

Літ.: Инквизитор: Сталинский прокурор Вышинский. Москва, 1992; Звягинцев А., Орлов Ю. Прокуроры двух эпох: Андрей Вышинский и Роман Руденко. Москва, 2001.

Ю. Я. Касяненко

Стаття оновлена: 2005