Вишня Остап - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вишня Остап

ВИ́ШНЯ Остап (справж. – Губенко Павло Михайлович; 01(13). 11. 1889, х. Чечва Зіньків. пов. Полтав. губ., нині с. Грунь Охтир. р-ну Сум. обл. – 28. 09. 1956, Київ) – письменник-сатирик, гуморист. Брат К. Губенка, В. Чечвянського. Закін. Київ. військ.-фельдшер. школу (1907). Фельдшерував у лікарні Пд.-Зх. залізниці в Києві. Друкуватися під псевд. П. Грунський почав 1919 в укр. пресі в Кам’янці-Подільському; від 1921 – під псевд. Остап Вишня в харків. періодиці: г. «Вісті ВУЦВК» (до співпраці в газеті В. залучив її ред. В. Блакитний, завдяки своєму авторитетові витягнувши його з підвалів ВУЧК), «Селянська правда», ж. «УЖ» («Універсальний журнал»), «Червоний перець» (з дня його засн., 1927), «Літературний ярмарок», «Пролітфронт». Надрук. збірки фейлетонів і гуморесок присвяч. переважно проблемам сільс. життя, зокрема господарювання, побуту, культури, освіти тощо. Гостро виступав за гідне місце в сусп., держ. практиці укр. мови, укр. культури, картав рос. великодерж. шовінізм, а водночас і укр. хуторянство, висвітлював успіхи і прорахунки українізації. В. художньо відкриває нові для укр. гумористики теми й мотиви, опановує жанр політ. сатири («портрети» А. Денікіна, П. Скоропадського, Б. Муссоліні та ін.). Віддає данину «антиреліг.» та «антикуркул.» темам; водночас засобами гуморист. шаржу, доброзичл. жарту змальовує портрети популяр. у 20-і рр. письменників, артистів створюваних тоді театрів, майстрів живопису, кіно (Микола Хвильовий, Г. Косинка, С. Пилипенко, Г. Юра, Б. Романицький, А. Петрицький, О. Довженко та ін.); хоч часом буває і в’їдливий («рецензія» на М. Семенка). Незвичайну популярність В. засвідчують тиражі його видань у 20-і рр.; 23 його книги витримали 42 вид.; заг. тираж творів В. поступився тільки тиражеві творів Шевченка. Але від кін. 20-х та на поч. 30-х рр. починається шалене цькування письменника з боку офіціозу; його називають контрреволюціонером і фашистом. Наприкінці 1933 В. заарештовують і наступ. року висилають до сталін. таборів на Пн., в Комі АРСР. Звільнений 1943. Від 1944 мешкає в Києві, повертається до праці в сатирико-гуморист. жанрі, видає нові збірки. У ці роки завершує великий цикл розпочатих ще до арешту «Мисливських усмішок» – творів про щедротне багатство й красу лісів, річок і озер, про людину та її спілкування з чарів. світом укр. природи. Низка творів цього часу з життя колгосп. села, також на теми зарубіж. дійсності, ідеолог. протистояння 2-х політ. систем, витримані в дусі офіц. парт.-держ. настанов, зокрема памфлети проти «укр. бурж. націоналістів» мають вочевидь замовл. характер. Однак талант В. допомагав йому виходити за межі стереотипів і тоді, коли об’єктами його сатири ставали офіційно «рекомендовані» для рад. літ-ри персонажі: «бюрократи», «хапуги», «окозамилювачі», «браконьєри», «затискувачі критики», «спекулянти», «підлабузники» (з реєстру «тричі проклятих друзів», який склав собі В.). Виступав у жанрі оповідання («Ярмарок», «Село згадує» та ін.), гуморист. оповідання та усмішки для дітей, гуморист. нарису («У Макара Онисимовича Посмітного» та ін.); працював у галузі худож. перекладу (з М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово-Кобиліна, Я. Гашека, Б. Нушича, Марка Твена, О’Генрі та ін.). Твори В. перекладалися мовами народів СРСР, зарубіж. країн.

Тв.: Вишневі усмішки. О., 1927; Усмішки. Т. 1–4. Х., 1928; Привіт! Привіт! Фейлетони 1919–1955 років; Твори. Т. 1–2. К., 1956; Твори. Т. 1–7. К., 1963–65; Усмішки, фейлетони, гуморески. Т. 1–4. К., 1988–89; збірки – Вишневі усмішки (сільські). Х.; К.,1924; Кому веселе, а кому й сумне. Х., 1924; Ану, хлопці, не піддайсь! Х., 1924; Вишневі усмішки кримські. Х., 1925; Лицем до села. Х., 1926; Вишневі усмішки кооперативні. Х., 1927; Українізуємось. Х., 1927; Чухраїнці. Х., 1928; Вишневі усмішки закордонні. Х., 1930; Зенітка. К., 1947; Весна-красна. К., 1949; А народ війни не хоче. К., 1952; Великі ростіть. К., 1955; Усмішки. К., 2001.

Літ.: Осипів М. Мова фейлетонів О. Вишні // ЧШ. 1928. № 9–10; Полторацький О. Що таке Остап Вишня? // Нова генерація. 1930. № 2; Бурляй Ю. Народний письменник // РЛ. 1957. № 5; Гончарова І. С., Дорошенко В. О., Шапіро Е. М. Остап Вишня: Бібліогр. покажч. Х., 1959; Рильський М. Остап Вишня // Твори. Т. 9. К., 1962; Живий Остап Вишня // Зб. спогадів про письменника. К., 1966; Про Остапа Вишню: Спогади. К., 1989; Зуб І. Остап Вишня. Риси творчої індивідуальності. К., 1991.

І. В. Зуб

Стаття оновлена: 2005