Вишня Остап

ВИ́ШНЯ Остап (справж. — Губенко Павло Михайлович; 01(13). 11. 1889, х. Чечва Зіньків. пов. Полтав. губ., нині с. Грунь Сумської обл. — 28. 09. 1956, Київ) — письмен­ник-сатирик, гуморист. Брат К. Губенка, В. Чечвянського. Закінчив Київську військово-фельдшерську школу (1907). Фельдшерував у лікарні Пів­ден­но-західній залізниці в Києві.

Друкуватися під псевд. П. Грунський почав 1919 в українській пресі в Камʼянці-Подільському; від 1921 — під псевд. Остап Вишня в харківській періодиці: г. «Вісті ВУЦВК» (до спів­праці в газеті В. залучив її ред. В. Блакитний, завдяки своєму авторитетові витягнувши його з під­валів ВУЧК), «Селянська правда», ж. «УЖ» («Універсальний журнал»), «Червоний перець» (з дня його заснува­н­ня, 1927), «Літературний ярмарок», «Пролітфронт». На­друковані збірки фейлетонів і гуморесок присвячено пере­важно про­блемам сільського життя, зокрема господарюва­н­ня, побуту, культури, освіти тощо. Гостро ви­ступав за гідне місце в су­спільній, державній практиці української мови, української культури, картав російський великодержавний шовінізм, а водночас і українське хуторянство, висвітлював успіхи і прорахунки українізації. Художньо від­криває нові для української гумористики теми й мотиви, опановує жанр політичної сатири («порт­рети» А. Денікіна, П. Скоропадського, Б. Мус­соліні та ін.). Від­дає данину «антирелігійній» та «антикуркульській» темам; водночас засобами гумористичного шаржу, доброзичливого жарту змальовує порт­рети популярних у 20-і рр. письмен­ників, артистів створюваних тоді театрів, майстрів живопису, кіно (Микола Хвильовий, Г. Косинка, С. Пилипенко, Г. Юра, Б. Романицький, А. Петрицький, О. Довженко та ін.); але часом буває і вʼїдливий («рецензія» на М. Семенка). Не­звичайну популярність В. засвідчують тиражі його ви­дань у 20-і рр.; 23 його книги витримали 42 ви­да­н­ня; загальний наклад творів Остапа Вишні по­ступився тільки тиражеві творів Шевченка.

Однак від кін. 20-х та на поч. 30-х рр. починається шалене цькува­н­ня письмен­ника з боку офіціозу; його називають контр­революціонером і фашистом. На­прикінці 1933 Остапа Вишню заарештовують і на­ступного року висилають до сталінських таборів на Пів­ніч, в Комі АРСР. Звільнений 1943.

Від 1944 мешкає в Києві, повертається до праці в сатирико-гумористичному жанрі, видає нові збірки. У ці роки завершує великий цикл роз­початих ще до арешту «Мисливських усмішок» — творів про щедротне багатство й красу лісів, річок і озер, про людину та її спілкува­н­ня з чарівним світом української природи. Низка творів цього часу з життя колгоспного села, також на теми зарубіжної дійсності, ідеологічного проти­стоя­н­ня 2-х політичних систем, витримані в дусі офіційних партійно-державних на­станов, зокрема памфлети проти «українських буржуазних націоналістів» мають вочевидь замовлений характер. Однак талант письмен­ника допомагав йому виходити за межі стереотипів і тоді, коли обʼєктами його сатири ставали офіційно «рекомендовані» для радянської літератури персонажі: «бюрократи», «хапуги», «окозамилювачі», «браконьєри», «затискувачі критики», «спекулянти», «під­лабузники» (з реєстру «тричі проклятих друзів», який склав собі Остап Вишня). Ви­ступав у жанрі оповіда­н­ня («Ярмарок», «Село згадує» та ін.), гумористичні оповіда­н­ня та усмішки для дітей, гумористичного нарису («У Макара Онисимовича Посмітного» та ін.); працював у галузі художнього пере­кладу (з М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово-Кобиліна, Я. Гашека, Б. Нушича, Марка Твена, ОʼГенрі та ін.). Твори письмен­ника пере­кладено мовами народів СРСР, зарубіжних країн.

Завантажити статтю