Відень - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Відень

ВІ́ДЕНЬ (Wien) – столиця Австрії, центр федеральної землі Відень. Знаходиться на обох берегах р. Дунай. Пл. 415 км2. Насел. 1504,1 тис. осіб (2004). Гол. політ., культур. і пром. центр Австрії (1/3 промислу) і Сх. Європи загалом. Осідок багатьох міжнар. орг-цій, місто міжнар. конгресів, переговорів. У стародавні часи – кельт. поселення, від 1 ст. – рим. військ. табір Віндобона, згодом захоплене бавар. племенами. Від серед. 12 ст. – резиденція австр. герцогів Бабенберґів, від 1282 – під владою Габсбурґів, столиця їхньої держави – Австр. ерцгерцогства, від 1804 – Австр. імперії, 1867–1918 – Австро-Угорщини, від 1918 – Австрії. З В. пов’язаний «золотий вік» музики (18–19 ст.). У В. є Ун-т, муз. академія, АМ, опера, філармонія. Серед архіт. пам’яток – церкви св. Рупрехта (11 ст.), Капуцинів (1632), кафедрал. собори св. Стефана (12 ст.), св. Карла Боромея (1716–37), палац Габсбурґів Гофбурґ (кін. 13 ст.), Шьонбрунн (1696–1701). До 1772 зв’язки українців з В. були спорадичні: торг. відносини за княжих часів, від 16 ст. деякі українці навч. в Ун-ті, зокрема полеміст із Закарпаття М. Андрелла; 1683 козаки під проводом гетьмана С. Куницького брали участь у битві з турками під В., героєм визволення міста з-під облоги став Ю. Кульчицький (на честь якого названо одну з вулиць В. і встановлено 1885 пам’ятник). Після приєднання до Австрії Галичини (1772) і Буковини (1774) зх. українці бл. 150 р. були в безпосередніх зв’язках із В. як столич. центром монархії Габсбурґів. Тут перебували сотні укр. студентів, а також готувалися перші кадри укр. греко-катол. духівництва й буковин. інтелігенції. 1775 Марія-Терезія і Йосиф ІІ заснували духовну семінарію для виховання молодого кліру катол. сх. обряду і передали їй колишній єзуїт. конвікт із церквою, перебудованою за візант. обрядом, – так постав перший Барбареум. Після його ліквідації (1784) засн. для укр. катол. громади парафію з церквою св. Варвари (під юрисдикцією Галицької митрополії до 1936), що стала осередком укр. колонії у В., а на деякий час і культур. центром українців-католиків Австро-Угор. імперії. Згодом засн. Центр. духов. греко-катол. семінар, де пересічно навч. 50 студентів (діяв до 1892). З часом число укр. студентів у В. дедалі більшало, стали приїздити світські студенти; 1868 засн. перше укр. студент. т-во «Січ». У Віден. ун-ті під кер-вом славістів Ф. Міклошича і В. Яґича навч., зокрема, укр. філологи М. Осадца, О. Огоновський, С. Смаль-Стоцький; у В. Яґича захистив доктор. дис. І. Франко (1893); також тут студіювали хімік І. Горбачевський, фізик І. Пулюй. Високі пости в австр. уряді займали А. Вітошинський, М. Гарасимович, А. Дольницький, Р. Залозецький, О. Каранович, І. Копистянський, В. Михальський, Ю. Романчук. 1900 Р. Сембратович видавав у В. місячник «X-Strahlen», а 1903–05, разом з послом В. Яворським, – перший укр. наук.-інформ. ж. «Ruthenischе Revue», продовженням якого стало «Ukrainische Rundschau» за ред. В. Кушніра (1906–14). У В. працював Я. Весоловський, референт укр. і рос. преси в МЗС Австро-Угорщини. Діяли робітн. т-во «Родина», Братство св. Варвари, Т-во земляків, «Українська бесіда». Перед 1-ю світ. війною укр. колонія налічувала до 3000 осіб. На поч. війни внаслідок окупації рос. військами Галичини й Буковини число українців у В. зросло до 15 000 осіб, і В. став на якийсь час осередком укр. політ. і культур. життя. Діяли Гол. укр. рада (перетвор. 5 травня 1915 на Заг. укр. раду), Союз визволення України, Бойова управа УСС, Укр. парламент. репрезентація, ред. укр. видань, перенесених із Галичини й Буковини. Виходили часописи «Вісник Визволення України», «Ukrainische Nachrichten» (1914–16), «Ukrainisches Korresspondenzblatt». 1917 мощі св. Йосафата Кунцевича перенесено у В. до церкви св. Варвари. Після укладення Берестей. миру у В. перебували посольства УНР (А. Яковлів, Г. Сидоренко), Української Держави (В. Липинський), а від кін. 1918 – також посольства ЗУНР (М. Василько, В. Сінґалевич) та УСРР (Ю. Коцюбинський). Коли сюди переїхав уряд ЗУНР з президентом Є. Петрушевичем, В. став 1920–23, нарівні з Прагою, гол. осередком укр. еміграції. У цей час постали «Єдність», «Поступ», Укр. клуб, Союз укр. журналістів і письменників та ін. 1920–21 засн. УВУ та Укр. соціол. ін-т (незабаром переведені до Праги). Виходили політ. часописи «Український Прапор» (орган уряду ЗУНР), «Борітеся – Поборете!» (орган есерів з М. Грушевським на чолі), непартійна «Воля» (В. Піснячевського), соціаліст. «Боротьба» (С. Вітика), «Нова Доба» (В. Винниченка), «Соборна Україна» (В. Вишиваного), «На переломі» (за ред. Олександра Олеся), зб. «Хліборобська Україна» (В. Липинського); постала книгарня Т. Савули. Вид-ва «Дзвін», «Вернигора», «Дніпросоюз», «Земля», «Чайка» та ін. видали у В. багато підручників, белетристики й ін. У ВНЗах В. навч. бл. 400 укр. студентів. Після приєднання 1923 Галичини до Польщі укр. еміграція повернулася в Зх. Україну, у В. перестала виходити укр. преса, зникли вид-ва й більшість т-в, кількість українців зменшилася до 3–4 тис. (робітники, пенсіонери, дрібні урядовці, особи вільних професій). Відтоді діяльність укр. колонії виявлялася переважно при нагоді свят, ювілеїв, акцій протесту (зокрема проти пацифікації Галичини, реліг. переслідувань у СРСР, голодомору в Україні, коли під проводом кардинала Т. Інніцера утвор. Ком-т допомоги голодуючим з представників усіх націй та віровизнань). У В. відбувся 28 січня – 3 березня 1929 Конгрес укр. націоналістів, на якому створ. Організацію українських націоналістів під проводом Є. Коновальця. 1914–45 культурну діяльність у В. провадив письменник О. Грицай. 1938, після анексії Австрії Німеччиною, ліквідовано всі 15 укр. т-в; замість них створ. філії Укр. нац. об’єднання та Укр. установу довір’я. Під час 2-ї світ. війни кількість українців у В. збільшилася, особливо 1944, коли тут перебувало багато втікачів і тисячі вивезених на примусову працю з різних областей України (лише греко-катол. священиків перейшло через управління парафії св. Варвари 287 осіб). 1944 – на поч. 1945 у В. діяли представництво Українського центрального комітету, Укр. вид-во з Кракова, виходили «Краківські вісті». З приходом рад. армії (15 квітня 1945) частину українців репатріювали, деякі виїхали далі на Захід. Після укладення 15 травня 1955 мирного договору між Австрією й СРСР В. знову став центром укр. організованого життя в Австрії. Тут осіли Укр. жін. союз Австрії (1958), Координац. рада укр. орг-цій Австрії (1967), Українське центральне допомогове об’єднання Австрії (1965), культурне т-во «Буковина» та ін. Серед діячів цього періоду – В. Залозецький-Сас, Ю. Костюк, М. Іванович, С. Наклович, О. Жупник, Д. Рахліцький, С. Буш, І. Жупник. Донині у В. працює хор при церкві св. Варвари (1931–95 – під проводом А. Гнатишина) та церк. братство (голова І. Жупник). Від 1956 у Віден. опері з титулом «камерзінґерін» виступала І. Маланюк, у 1990-х солісткою була укр. співачка В. Лук’янець.

1998 у В. за парафіял. статистикою мешкало 1400 українців, більшість з них, переважно молодь, знімчені. Донині об’єднавчим чинником українців у Австрії є церква св. Варвари, де проповідують і читають Євангеліє укр. мовою; 1999 біля церкви відкрито пам’ятник І. Франкові. Б-ки, архіви й музеї В. містять цінні матеріали для українознавчих дослідж., це, зокрема, Нац. б-ка (укр. друки з Галичини й Буковини 1772–1918 і численні мапи України), Універс. б-ка, славіст. і сх.-європ. семінари Ун-ту, Музей нар. творчості, Держ. архів МВС та ін. Діє посольство України, активно розвиваються політ., екон., культурні зв’язки між Україною та Австрією. 26 жовтня 1993 в Ін-ті германістики при Віден. ун-ті відкрито мемор. дошку І. Франку. 1997 в Ін-ті славістики Віден. ун-ту відкрито курс україністики, серед. викл. – Ю. Бестерс-Ділґер, І. Мегела, М. Мозер, С. Симонек. Українознавчі студії проводять в Ін-ті дослідж. Дунайського регіону (проф. Е. Бусек), в Австрійському інституті Східної і Південно-східної Європи. Австр.-укр. т-во очолюють федерал. міністр В. Кліма та укр. діяч Б. Ямінський; виходять двомовні часописи «Österreichisch-Ukrainische Rundschau» («Австрійсько-український огляд») та «Kijiv– Wien» («Київ–Відень»). У В. гастролюють укр. мист. групи, відбуваються виставки укр. образотвор. мист-ва тощо.

Літ.: Німчук І. Українські пам’ятки і традиції у Відні (ХІІІ–ХХ ст.) // Стара Україна. 1925. Ч. 6; Його ж. Українські могили у Відні // Там само. Ч. 11/12; Горникевич М. Церква св. Варвари у Відні. Л., 1929; Його ж. Griechisch-katholische Zentralplatze zu St. Barbara im Wien anlässlich des 150 jährigen Jubiläums ihres Bestehens. Wien, 1934; Назарко І. Роль козаків у протитурецькій кампанії під Віднем 1683 р. в насвітленні ватиканських документів. Мюнхен, 1969; Міщук Р. Українські письменники у Відні: Джерелознавчий і культурологічний аспект // Укр. літ-ра в Австрії, австрійська – в Україні: Мат. міжнар. симпозіуму. К., 1994; Козирський В., Шендеровський В. Відень ушановує пам’ять про видатних українців // ПУ: Історія та культура. 2005. № 1; S. Naklowicz. Ukrainians in Austria // Ukraine and Ukrainians throughout the World: A Demographic and Sociological Guide to the Homeland and Its Diaspora. Toronto; Buffalo; London, [Б. р.].

О. М. Горникевич, А. І. Жуковський

Стаття оновлена: 2005