Відеофільм - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Відеофільм

ВІДЕОФІ́ЛЬМ (від відео... і фільм) – фільм, знятий на магнітну стрічку. Виник з появою відеомагнітофонів, поєднав тех. та художні можливості кінематографа й телебачення. У процесі створення В. широко застосовується метод багатокамер. зйомки як у студій. павільйонах, так і з використанням пересувних телестанцій, а також портатив. апаратури (тележурналіст. комплектів), електрон. монтажу, спецефектів, складних комбінов. кадрів тощо. Технол. здатність апаратури до швидкого проведення зйомок і безмежні можливості монтажу (особливо при методах цифрового оброблення зображення) дозволяють ефективно працювати при створенні багатосерій. худож. фільмів. Перші В. на укр. телебаченні знято в серед. 1970-х рр. (телевистави і муз. програми). 1982 на студії «Укртелефільм» створ. об’єднання В., яке випускало щороку бл. 30 творів різних жанрів. Серед помітних В. тих років – х/ф «Останній доказ королів» (за мотивами роману «Сім днів у травні» Ф. Нібеля і Ч. Бейлі, 1983, 4 серії, реж. В. Кісін) та докум.-публіцист. фільм «Чорнобиль: Два кольори часу» (автори сценарію Л. Мужук та Х. Салганик, 1986–88, 3 серії, реж. І. Кобрин; Держ. премія України ім. Т. Шевченка, 1989; в обох – оператор Ю. Бордаков). У жанрі худож. В. в останні роки активно працюють режисери О. Бійма («Злочин з багатьма невідомими», 1993, 10 серій, Держ. премія України ім. Т. Шевченка, 1996; «Пастка», 1993, 5 серій; «Острів любові», 1996, 10 серій), Б. Небієрідзе («Роксолана», 1997, 25 серій), В. Андрощук («Час збирати каміння», 10 серій), Р. Синько («Сад Гетсиманський», 1993, 3 серії). У 80-х рр. творчі об’єднання В. діяли також на Київ. та Одес. кіностудіях худож. фільмів. На поч. 90-х рр. з появою в Україні комерц. телебачення до створення В. прилучаються недержавні телекомпанії – «Студія “1+1”», «ТЕТ», телекорпорація «Інтер» та ін.

І. Г. Мащенко

Стаття оновлена: 2005