Відповідальність юридична

Визначення і загальна характеристика

ВІД­ПОВІД­А́ЛЬНІСТЬ ЮРИДИ́ЧНА — вид соціальної від­повід­альності, сутність якої полягає у за­стосуван­ні до правопорушників перед­бачених законом санкцій. В. ю. як правова категорія має про­блем. характер, що виражається у наявності різних точок зору щодо її ви­значе­н­ня та наук. дис­кусії з приводу її осн. характеристик (ознаки, види, мета, принципи, функції). Найчастіше В. ю. ви­значається як негативна реакція держави на правопоруше­н­ня, специфічне від­ноше­н­ня між державою та правопорушником, у межах якого остан­ній за­знає по­збавлень особистого, майнового або організаційного характеру і зобовʼязаний від­новити порушені сусп. від­носини та від­шкодувати збитки.

Про­блематика від­повід­альності у наук. дослідже­н­нях набувала своєї актуальності в різних аспектах мисле­н­ня (морал., політ., філос.), що створювало певні під­стави для по­глибленого ви­вче­н­ня В. ю. як соц. явища. Це при­звело до того, що на певному етапі роз­витку юрид. науки в СРСР зʼявився термін, який перед­бачав тлумаче­н­ня В. ю. у пер­спективі — позитивна, або пер­спективна В. ю. Такий під­хід до ро­зумі­н­ня В. ю. в умовах політизації правової науки пояснювався намага­н­ням під­креслити значе­н­ня цього правового ін­ституту як засобу забезпече­н­ня правомір. поведінки, зокрема А. Пʼятаков вказував на те, що категорія позитив. від­повід­альності повʼязана з поня­т­тям обовʼязку дотрима­н­ня трудової дисципліни та бережливого ставле­н­ня до власності. На думку І. Самощенка та М. Фарукшина В. ю. завжди була від­повід­альністю за скоєне протиправне дія­н­ня, а її кінцевим результатом є тільки негативні для субʼєктів наслідки. Під­давалося критиці й дво­аспектне ро­зумі­н­ня В. ю. (в пер­спективі та ретро­спективі), оскільки неможливо по­єд­нати в одному ви­значен­ні сві­доме ставле­н­ня людини до викона­н­ня свого соц. обовʼязку (пер­спектива) та протиправну поведінку правопорушника і негативні правові наслідки (ретро­спектива).

В. ю. як засіб охорони та захисту сусп. від­носин від протиправ. посягань ґрунтується на певній системі правових принципів (зокрема закон­ності, об­ґрунтованості, справедливості, доцільності), реалізація яких до­зволяє досягнути єд­ності у роботі правозахисних органів і спрямувати юрид. практику в єдине русло соц. про­гресу. Серед осн. видів В. ю. — кримінал., адм., цивіл.-правова, дисциплінарна та матеріал. від­повід­альність працівників і службовців за шкоду, заподіяну в результаті викона­н­ня профес. обовʼязку. У межах кожного виду В. ю. використовується певний набір правових засобів, які від­повід­ають характеру правових від­носин та ступеню сусп. небезпеки скоєного правопоруше­н­ня. Оскільки В. ю. у системі соц. упр. є впливовим правовим засобом, що виконує ряд специфіч. функцій (карал., виховну, превентивну, правовід­новлювальну, сигналізац.) і тісно повʼязаний з держ. примусом та викори­ста­н­ням владних повноважень, її міри і порядок їх за­стосува­н­ня чітко ви­значені та регламентуються правом. Під­стави притягне­н­ня до В. ю.: наявність норми права, що перед­бачає від­повід­альність за скоє­н­ня протиправ. вчинку і факту правопоруше­н­ня та правоза­стосовчого акту уповноваж. органу або посадової особи, у якому фіксуються ріше­н­ня щодо виду та міри В. ю. Під­стави звільне­н­ня від В. ю.: зміна об­становки на момент роз­гляду справи, якщо дія­н­ня чи особа, що його вчинила, пере­стали бути сусп. небезпечними; коли від­бувається заміна кримінал. покара­н­ня на ін. (адм., дисциплінарне) із за­стосува­н­ням заходів громад. впливу (пере­дача особи на поруки громад. організації або трудовому колективу); коли законом перед­бачається за­стосува­н­ня до засуджених міри умовно-до­строк. звільне­н­ня від покара­н­ня або від­строчки викона­н­ня вироку; у випадку ви­да­н­ня акта амністії або помилува­н­ня чи зміни діючого законодавства, якщо перед­бачається скасува­н­ня В. ю. за дії, що раніше ви­знавалися злочином.

У про­блематиці В. ю. роз­глядаються також пита­н­ня про об­ставини, що цілком її виключають, зокрема коли за зовн. ознаками дії особи під­падають під поня­т­тя правопоруше­н­ня, але по суті не містять у собі сусп. небезпеки (неосудність, необхідна оборона, крайня необхідність, давність притягне­н­ня до від­повід­альності, давність викона­н­ня обвинувач. вироку, мало­значущість дія­н­ня). За таких об­ставин закон виключає можливість притягне­н­ня до В. ю.

С. Д. Гусарев

Завантажити статтю