Відчай - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Відчай

ВІ́ДЧАЙ – стан, породжений неможливістю подальшого існування у звичному буттєвому просторі. Супроводжується переживанням розпачу, безперспективності (дійсної чи уявної), зневіри у своїх силах. Виникає внаслідок смисложиттєвних криз та граничних ситуацій (катастрофа, невиліковна хвороба, розлучення, нерозділене кохання, смерть близької людини). С. К’єркеґор розрізняв два вияви В.: пристрасне бажання не бути собою та пристрасне бажання бути собою. Вони вступають у суперечність, можливість розв’язання якої дає змогу висунути ідею про ще один фундам. вияв В. – нагальне прагнення вийти за свої межі, стати іншим. Якщо 1-й вид В. може призвести до самогубства, а 2-й, витіснений у підсвідоме, повернути людину до буденного буття, то 3-й виводить її у принципово новий метаграничний буттєвий простір, в якому відбувається розв’язання колізій і буденного, і граничного буття в станах толерантності і любові. Людина, яка потрапила в екзистенційний простір В., стає майже нечутливою до жаху: В. є метаморфозою і туги, і жаху. Але якщо туга й жах замикають людину в собі, то В. розгортає перед нею світ. В. – це стан граничної самотності. Самотність, породжена В., концентрує в собі безутішність та безвихідь і, переповнившись ними, стає безкінечно тяжкою, заповнюючи все існування. Разом з тим граничний тягар самотності-В. звільняє особистість від буденних стереотипів світогляду і надає йому таку цілісність, яка прокладає шлях до звільнення від самотності-нудьги, самотності-туги й самотності-жаху. Самотність-В. парадоксальним чином розкривається світові, і у такій екзистенційній ситуації людина бачить вихід з абсолютної безвиході.

Н. В. Хамітов

Стаття оновлена: 2005