Відчуження соціальне - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Відчуження соціальне

ВІДЧУ́ЖЕННЯ СОЦІА́ЛЬНЕ – суспільне явище, що характеризує внутрішній розрив між інтересами, прагненнями, очікуваннями, мотивами діяльності людини і виконуваними нею соціальними функціями та ролями. Це своєрід. стан суперечності між внутр. та зовн. життєпроявом особистості, який означає перетворення діяльності людини або наслідків цієї діяльності на незалежну від самої людини силу, яка починає їй шкодити. Витоки цього явища криються, по-перше, у суперечностях сусп. відносин, які, з одного боку, об’єднують людей у певні цілісності і спільності, з іншого, – відокремлюють одне від одного; по-друге, в опредмечуванні (об’єктивації) трудової діяльності людини, коли наслідки цієї діяльності перестають їй належати. В. с. призводить до втрати людиною своєї волі; відриву її від власності та результатів своєї праці, внаслідок чого вона потрапляє у стан соц.-екон. залежності і експлуатації ін. людьми (відчуження праці); до перетворення соц. середовища людини, сусп-ва, держави і її ін-тів на ворожі й пригнічувальні або байдужі до неї сили (відчуження сусп-ва); до спотворення психології, духовного світу людини таким чином, що вона стає чужою для самої себе (самовідчуження).

К. Маркс, виходячи з міркувань Ґ. Геґеля про логіку саморозвитку абсолют. ідеї та її перетворення на природу (самовідчуження), розглядав В. с. як наслідок антагонізму між працею і капіталом (найманим працівником й капіталістом-власником), як соц. продукт приватновласниц. відносин, за яких опредмечена у продуктах праці сутність людини (особистості) відокремлюється від їх творця. Він вважав В. с. істор. минущим явищем, на зміну якому приходить «повернення людини до самої себе» за умов знищення капіталіст. форм привласнення та їх заміни на суспільновласниц. відносини. В Україні про подібні до відчуження праці явища у 18 ст. писав Г. Сковорода, який у своїх соц.-етич. творах протиставляв «сродный труд» усіляким формам «несродної» праці. Якщо Ґ. Геґель і К. Маркс, розглядаючи феномен відчуження, акцентували увагу на відстороненості людини від наслідків її праці та створених нею цінностей, то Г. Сковорода – на тій важливій обставині, що відчуження праці призводить до спотворення самої людської діяльності та її особистісних і соц. наслідків. Дещо ін. інтерпретації категорія В. с. набуває тоді, коли йдеться про відчуження людини від сусп-ва. У цьому випадку тлумачення феномену відчуження виходить за межі геґелів.-марксист. парадигми В. с. як розбіжності між людиною та її опредмеченою за допомогою праці сутністю. Цей феномен пов’язується з ширшим колом тих істор.-конкрет. екон., соц., політ., юрид., морал., реліг. та ін. взаємопов’язаних чинників, сукупність яких заперечує єдності прагнень, волевиявлення, свідомості людини з її реал. буттям, діями і поведінкою. Відчуження сусп-ва означає вороже ставлення до людини її соц. оточення, відстороненість від неї соц. ін-тів, орг-цій, різноманіт. угруповань, нав’язування їй небажаних, несприйнятних для неї норм і цінностей. Ідеї В. с. як відчуження сусп-ва висловив у свій час Ж.-Ж. Руссо, котрий звернув увагу на розбіжність між «природним правом» людини, її природженою волелюбністю і тими перешкодами, які створює на шляху їх вияву становий розподіл сусп-ва. На підвалинах цих ідей побудував свою концепцію відчуженого «зовнішнього» П. Куліш, за світоглядною концепцією якого людина постійно перебуває у боротьбі між власним «серцем» та «зовнішнім», що означає не звичне довкілля, а шкідливу для морал. і духов. цілісності людини відстороненість, якою є штучно створені речі, стосунки та викривлені цінності. Втіленням цих штуч. утворень є «місто», а соц. простір, у якому вони створюються і переважно перебувають, – міщанська Європа. Для П. Куліша «внутрішнім» є Україна, його первіс. осередком – хутір. «Зовнішнє», тобто місто і Європа, зосереджує у собі егоїзм, жадобу до розкіш. речей, зневіру, розбещеність тощо. Не вбачаючи закономір. і суперечливого характеру розвитку капіталіст. індустр. цивілізації, П. Куліш вдавався до утопіч. проектування «хуторянського» шляху подолання суперечностей між кордоцентрист. Україною і прагматич. Європою, зокрема він пропонував жителям міст розселятися по селах і хуторах, попереджуючи про руйнівні, соціопатолог. наслідки однобіч. індустріалізму, урбанізації та буржуазно-речовинної психології. Схожі ідеї розвинув франц. соціолог Е. Дюркгайм, який засвідчив зростання індивідуалізму, дезінтеграції та аномії (невизнання або байдужого ставлення до існуючих у сусп-ві норм) у пром., урбанізов. сусп-ві. Близькими до позиції Е. Дюркгайма були погляди Ф. Тьонніса щодо В. с. як наслідку розриву індустр. сусп-ва та його індивідоцентриських цінностей з традиц., держ.-общин. сусп-вом, що функціонувало й розвивалось на колективіст. засадах. У 20 ст. наук. ідеї та концепції В. с. розроблялись переважно на особистісному рівні, у соц.-психол. і соц.-етич. аспектах, зокрема у 60-і рр. посилився інтерес до проблеми самовідчуження людини. Неомарксисти (зокрема Х. Арендт, Г. Маркузе, Е. Фромм) у підході до вирішення теор. проблем В. с. використовували положення К. Маркса і неофройдистські та екзистенціалістські концепції, що випливали з аналізу соціогуманістич. й психол. чинників та атрибутів життєдіяльності. Особливої популярності у 60–70-х рр. набула концепція одномір. людини як масового, типового явища (Г. Маркузе). За цією концепцією людина у сучас. світі позбавлена самостійності (самовизначення), свободи вибору, інтегрована в сусп. відносини і соц. норми поза своєю волею, є об’єктом маніпулювання зовн. владних сил і приречена на «одномірність» – позбавлену унікал. особистісних рис соц. стандартність. Заслуговує на увагу концепція В. с. Х. Арендт, згідно з якою не приватна власність зумовлює ефект відчуження, а її відсутність, що позбавляє людину соц.-природ., морал. якостей, можливості набути повноцінної соціалізації. Окрім неомарксист. концепцій самовідчуженння, протягом 2-ї пол. 20 ст. розроблялись структурно-функціоналіст. (Р. Мертон), культуролог. (Т. Роззак, Ч. Рейч), соц.-психол. (М. Макобі) та ін. його теор. версії.

Літ.: Куліш П. Листи з хутора // Основа. 1861. № 1–4, 11–12; Маркс К. Экономическо-философские рукописи 1844 г. // Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Т. 42. Москва, 1974; H. Arendt. The Origins of Totalitarianism. San Diego, 1979; Кальной И. И. Отчуждение: истоки и современность. С.-Петербург, 1990; Відчуження: Минувшість і сьогодення. К., 1995.

Є. І. Суїменко

Стаття оновлена: 2005