Військова медицина - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Військова медицина

ВІЙСЬКО́ВА МЕДИЦИ́НА – теорія та практика охорони здоров’я особового складу збройних сил у мирний та воєнний час. До її складу входять військ.-мед. наука, що розробляє теорію та конкретні методи мед. забезпечення ЗС відповідно до різноманітних умов їхньої діяльності в мир. та воєн. час; військ.-мед. орг-ція, яка являє собою сувору систему використання сил та засобів мед. служби ЗС, необхідних для систематич. та повноцін. мед. забезпечення військ у різних сферах їх діяльності і об’єднаних у регламентовану складову частину ЗС – військ.-мед. службу, що діє на основі наук. принципів та правил; воєнно-мед. практика – повсякденна реалізація системи та методів мед. забезпечення ЗС відповідно до зміни умов мир. і воєн. часу. В. м. об’єднує низку цілком сформованих з теор., методич. та практич. поглядів військ.-мед. наук, зокрема військову хірургію, військову токсикологію, військово-медичну географію, військову епідеміологію, військову фармацію та ін. Об’єктом дослідж. В. м. є особливості життєдіяльності особового складу ЗС, характеру праці військовослужбовців та військ. патології за умов мир. та воєн. часу з метою пошуку ефективних шляхів, способів та засобів підтримки або відновлення здоров’я особового складу ЗС і забезпечення високого рівня його боєздатності. Методи, засоби та організац. форми мед. забезпечення ЗС зумовлені сучас. рівнем розвитку медицини, техніки і військ. справи та умовами діяльності мед. служби.

Зародження В. м. зумовлене появою централіз. держави з постійно діючою армією. За часів Александра Македонського в армії діяла елементарна військ.-мед. орг-ція, яка не лише надавала допомогу пораненим та хворим, але й здійснювала заходи сан. характеру. Вперше необхідні умови для служби практикуючих лікарів у ЗС були забезпечені в 16–17 ст. в англ. парламент. армії нового зразка О. Кромвеля. Від кін. 19 ст. у ЗС почали з’являтися централіз. мед. служби, спроможні забезпечити адекватне мед. обслуговування масових нац. армій, які комплектувалися на основі заг. військ. повинності. Серед найвидатніших представників В. м. – хірурги А. Паре, М. Пирогов, гігієністи Дж. Лінд, П. Ломбарді, Дж. Прінґл та ін. Серед укр. дослідників – П. Загорський, Е. Леонардов, Н. Максимович-Амбодик, М. Стражеско та ін. Зміни, викликані НТП у ЗС, поставили нові завдання В. м., зокрема мед. захист особового складу при експлуатації різного роду бойових тех. комплексів, функціонал. застосування яких значно перевищує психофізіол. та фіз. можливості людини, лікування бойових уражень від нових видів зброї, захист від зброї масового ураження. Історія укр. В. м. веде свій відлік від 1992. Для її розвитку створено систему військ.-мед. науки та освіти, роботу якої забезпечують Укр. військ.-мед. академія (Київ), каф. екстремал. та військ. медицини мед. ВНЗів України, а також Вінн. мед. коледжу. На базі військ.-мед. частин та закладів ЗС СРСР, дислокованих на тер. України, створено військ.-мед. службу ЗС, яка відповідно до оборон. воєн. доктрини України побудована за територ. принципом. Основу військ.-мед. служби ЗС України складають військ.-мед. центри в Києві, Вінниці, Львові, Одесі та Чернігові.

Літ.: Радиш Я. Ф. Історія військової медицини: Навч. посіб. К., 1997; Казмірчук А. До питання про медичне забезпечення легіону УСС (1914– 18 рр.) // Історія укр. медицини: Мат. конф. К., 1955; Коняго В. Медична служба УСС та УГА // ЛВ. Чикаґо, 1993. Т. 40, № 1; Кравець А. Медична служба УПА // Нац.-визв. боротьба 20–50-х рр. 20 ст. в Україні. К.; Л., 1993.

В. І. Варус

Стаття оновлена: 2005