ВІЙСЬКО́ВА ТЕ́ХНІКА — технічні засоби, при­значені для бо­йового, технічного, спеціального забезпече­н­ня бо­йових дій, на­вча­н­ня військ, екс­плуатації та ви­пробува­н­ня зразків озброє­н­ня. Поділяється на бо­йову техніку, тех. засоби упр. військами (силами), бо­йового (оператив.), тех. і тилового забезпече­н­ня. Часто озброє­н­ня, що від­носиться до бо­йової техніки, виділяють у самост. категорію (звідси термін «озброє­н­ня і військ. техніка»). Гол. критерії роз­поділу В. т.: за належністю до виду ЗС чи роду військ (ВПС, Військ.-мор. сили, інж. війська, війська звʼязку тощо); за функціонал. при­значе­н­ням (артилерія, автомобільна військова техніка, бронетанкова техніка та ін.).

Бо­йова техніка є осн. частиною В. т. і, у свою чергу, поділяється на вузькофункціонал. зразки (гвинтівки, автомати, кулемети тощо) і багатофункціонал. комплекси, що включають у себе сукупність засобів ураже­н­ня противника й транс­порт­ні засоби-носії (бо­йові машини, літал. апарати, плавзасоби). Якість і кількість В. т., разом з ін. чин­никами, ви­значають бо­йову могутність ЗС країни.