Віконська Дарія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Віконська Дарія

ВІКО́НСЬКА Дарія (справж. – Федорович Іванна-Кароліна Володиславна, ін. псевд. – І. Федоренко; 17. 02. 1893, Відень – 23 (за ін. даними – 25). 10. 1945, там само) – письменниця, літературознавець, мистецтвознавець. Здобула освіту в Німеччині, Франції, Великій Британії. Подорожувала Зх. Європою, Росією, Єгиптом. У 1920–30-і рр. жила у маєтку батька (с. Шляхтинці, нині Терноп. р-ну Терноп. обл.), де разом із чоловіком М. Малицьким проводила культ.-осв. діяльність. Під час рад. окупації зх.-укр. земель виїхала до Ленінграда (нині С.-Петербург), від 1939 – у Відні. Від 1922 В. друкувала свої есе, нариси, статті, рецензії, виставкові огляди, худож. переклади (зокрема й поезій у прозі О. Вайлда) у ж. «ЛНВ», «Дажбог», «Жіноча доля», «Нове життя», «Нова хата», «Вісник», г. «Напередодні», «Назустріч», «Діло» та ін. зх.-укр. періодиці. Авторка зб. проз. етюдів переважно на мист. теми «Райська яблінка» (Л., 1931); тому есеїстики «За державну бронзу» (ч. 1, Л., 1938) – про проблеми формування укр. державниц. нації. В. популяризувала здобутки світ. літ-ри 19–20 ст.: статті про В. Вітмена і О. Вайлда, кн. «Джеймс Джойс: Тайна його мистецького обличчя» (Л., 1934). Є. Маланюк присвятив В. мемуар. нарис «Дарія Віконська» // «Книга спостережень», т. 2, Торонто, 1966 та вірш «Побачення». Окремі твори В. («Культ труду», «Апольогія душі», «За відродження людини», «Степ», «Психіка ресентменту», «Европа й ми» та ін.) опубл. у ж. «Воля і батьківщина» (1998, № 2). Щоб уникнути арешту органами держ. безпеки СРСР, покінчила життя самогубством.

Літ.: Визначні постаті Тернопілля: Біогр. зб. К., 2003.

Б. І. Мельничук

Стаття оновлена: 2005