Вікул Микола Павлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вікул Микола Павлович

ВІКУ́Л Микола Павлович (03(15). 01. 1888, Тифліс, нині Тбілісі – 14. 02. 1935, Прага) – хімік. Брат Івана, батько Оксани Вікулів. Д-р філософії УВУ (1928). Закін. Поділ. духовну семінарію (м. Кам’янець-Подільський, нині Хмельн. обл.; 1908), природн. ф-т Варшав. ун-ту (1913). Викладав у Кам’янець-Поділ. тех. школі, яку з поч. 1-ї світ. війни переведено до Гадяча (нині Полтав. обл.), а згодом у Ростов-на-Дону (Росія). 1919–20 – в Держ. укр. ун-ті (Кам’янець-Подільський). У листопаді 1920 емігрував, був інтернов. у Каліші (Польща). Працював проф., зав. каф. неорган. хімії, деканом інж. ф-ту Укр. госп. академії в Подєбрадах (1922–29), читав лекції в Укр. тех.-госп. ін-ті у Празі (1929–35). Один із засн. Ліги укр. націоналістів і ОУН. Автор «Російсько-українського словника термінів фізики і хімії» (Гадяч, 1918), підручника «Початки кількісного хімічного аналізу» (Прага, 1924). Публікувався в ж. «Розбудова нації» (1929–34) на теми реліг.-церк. життя, віросповідань в Україні тощо.

В. П. Мацько

Стаття оновлена: 2005