Вільний вірш - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вільний вірш

ВІ́ЛЬНИЙ ВІРШ – вірш, рядки якого мають різні метричні виміри (ямб, хорей, дактиль та ін.) і різну кількість стоп. В. в. не має рими і здебільшого не поділяється на строфи. У 18 ст. поширився в нім. поезії, у 2-й пол. 19 ст. – в амер. (В. Вітмен) та бельг. (Е. Верхарн) поезії. Наприкінці 19 – поч. 20 ст. Леся Українка й І. Франко запровадили В. в. в укр. поезію. Згодом до нього зверталися П. Тичина, М. Семенко, В. Поліщук, В. Мисик, М. Рильський, І. Драч, Б. Олійник, М. Вінграновський та ін. Характерною рисою В. в. є розкутість інтонації, що певною мірою наближає його до розмов. мови. Синонімом В. в. є верлібр, але деякі автори вважають його лише одним із різновидів В. в. Про специфіку укр. В. в. досі точаться дискусії.

Літ.: Якубський Б. Наука віршування. К., 1922; Сорокін О. Про вільний вірш // Червоний шлях. 1929. № 7; Ковалевський В. Ритмічні засоби українського літературного вірша. Спроба систематики. К., 1960; Сидоренко Г. Від класичних нормативів до верлібру. К., 1980; Бунчук Б. Початки українського верлібру // РЛ. 1980. № 12; Салига Т. Верлібр. Параметри пошуків // Літ. панорама. К., 1986; Бригинець О. Увага: верлібр // Дніпро. 1990. № 7; Мойсієнко А. Чи існує український верлібр? // ЛУ. 1991, 4 квіт.

Г. М. Сивокінь

Стаття оновлена: 2005