Вільнюс - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вільнюс

ВІ́ЛЬНЮС (Vilnius) – столиця Литви. Знаходиться в гирлі р. Няріс. Насел. 541,6 тис. осіб (2003). Перші докум. згадки датовано 1128. Від 1323 – столиця Великого князівства Литовського. 1385 надано Маґдебур. право. Від 1795 – рос. губерн. місто. Під час 1-ї світ. війни окупов. нім. військами, 16 лютого 1918 проголошено незалежність Литви, а В. – столицею республіки. За контроль над містом зіткнулися Литва, Польща і РСФРР. 1922 В. захопила Польща. Спір за В. був винесений на форум Ліги Націй і став причиною конфронтації Литви і Польщі. 1940 Литва окупов. рад. військами, а В. проголош. столицею Литов. РСР. 1988–89 у В. відбулися масові мітинги литов. нац.-визв. руху під кер-вом «Саюдису».Від 1991 В. – столиця Литви. У 16 – поч. 17 ст. В., як і Київ, Львів й Острог, був осередком укр.-білорус. культур.-реліг. руху, колискою сх.-слов’ян. друкарства. Тут Ф. Скорина заснував на поч. 1520-х рр. друкарню і надрукував «Апостола» (1525). Наприкінці 16 ст. тут було 14 катол. і 9 православ. церков та монастирів. Серед монастирів найвідомішим був Свято-Духівський, де 1584 засн. братство, що 1588 отримало від патріарха Єремії право ставропігії. Першим настоятелем монастиря був архімандрит Леонтій Карпович, ректором брат. школи при монастирі (засн. 1585) – Й. Бабикович. Учителі – Кирило Ставровецький, І. Козловський-Трофимович, Сильвестр Косів. Відомою у В. була також єзуїт. колегія, де навч. багато молоді з укр. земель. Ректором колегії від 1574 був П. Скарга, а від 1578 – новоствореної Академії. Архімандритом у В. був Л. Кревза, що тут видав полеміч. твір «Obrona jednosći corkiewnej…» (1617). Пізніше зв’язки з Україною ослабли. Перебування у В. 1829– 31 відіграло роль у становленні особистості Т. Шевченка. Далеко за межами Литви на поч. ХІХ ст. був відомий Вільнюський ун-т, де навч. кількасот українців, діяла активна укр. студент. громада, що часом виступала разом із білорусами. В. у цей час був одним з осередків дослідж. Сх. Європи; зокрема «Акты, издаваемые Виленской Археографической Комиссией» (т. 1–39, Вільна, 1865–1915) містять також цінні джерела до історії України. Після закриття Ун-ту 1832 (як покарання проф. та студентів за участь у польс. повстанні 1830–31) на його базі було створено Медико-хірургічну і Духовну римо-катол. академії. Першу 1842 було перенесено до Ун-ту св. Володимира у Києві. У музеях В., б-ках і архівах, зокрема монастир., є чимало матеріалів з укр. історії. Від 1989 у В. діє Громада українців Литви.

Літ.: J. Kraszewski. Wilno od początków jego do roku 1750. T. 4. Wilno, 1842; Миловидов А. Описание старопечатных книг Виленской Публичной Библиотеки. Вильно, 1908; A. Šapoka. Senasis Vilnius. Brooklin, 1963; J. Jukginis, V. Merkys, A. Tautavičius. Vilniaus miesto istorija. Vilnius, 1968; Непокупний А. «У Вільні, городі преславанім...». К., 1995.

А. І. Жуковський

Стаття оновлена: 2005