Вінницька трагедія 1937-38

Визначення і загальна характеристика

ВІ́Н­НИЦЬКА ТРАГЕ́ДІЯ 1937–38 — один із злочинів комуністичного режиму на території України. Від­повід­но до таєм. директив НКВС СРСР і УРСР, що закликали ліквідувати «контр­рев. антирад. під­пі­л­ля», «боротися із шкідництвом у промисловості, с. госп-ві та на транс­порті», упр. НКВС по Вінн. обл. на вересень 1937 сфальсифікувало справи 37 пов­стан. націоналіст. організацій, за якими було заарешт. і роз­стріляно декілька тисяч осіб. Роз­стріли й похова­н­ня проводилися у центр. парку культури та від­починку, на православ. цвинтарі, у саду по вул. Під­лісна і набули таких мас­штабів, що у 1940 самі слідчі органи НКВС порушили справу за фактами масових ре­пресій, які здійснювалися під керівництвом капітана І. Корабльова. На закритому судовому процесі, що від­бувся 26 квітня — 6 травня у Він­ниці, І. Корабльова й одного з його під­леглих засудили до страти, однак згодом цей вирок був замінений на 10 р. по­збавле­н­ня волі, а справу щодо ін. звинувачених взагалі припинено. Вперше факти про В. т. оприлюднені 1943 нім. окупац. владою, яка, спираючись на свідче­н­ня очевидців, з власною пропагандист. метою роз­почала роз­копки поховань. Для проведе­н­ня ексгумації та слідства було створ. 2 комісії — нім. урядову та між­нар. судово-лікарську, що склаладася із пред­ставників 11 європ. країн. У період від 24 травня по 6 жовтня 1943 від­крито 91 могилу, де виявлено 9432 трупи, серед яких 169 — жіночі. За документами, прикметами, одягом було ідентифіков. 679 (за неофіц. даними — 707) осіб. Документи та свідки вказали на місця роз­стрілів — вʼязницю і гараж НКВС зі спец. трубами для стіка­н­ня крові. Роз­стріляні були у віці пере­важно 25–45-ти р., бл. 60 % становили селяни, 40 % — робітники та службовці. Більшість із них заарешт. і роз­стріляні 1936–38, хоча роз­стрілювали і під час від­ступу 1941. У 1943 останки були пере­поховані на центр. кладовищі. Комуніст. влада прагнула приховати правду про роз­стріли, стверджуючи, що йдеться про могили жертв нацистів, тому правда про В. т. стала ві­домою лише на­прикінці 1980-х рр. З ініціативи товариства «Меморіал» на місці пере­поховань жертв більшов. терору встановлено памʼят. знак.

Літ.: A. Dragan. Vinnytsia: A Forgotten Holocaust. Jersey City, 1986; Кароєва Л. Р. Історія місць заховань ре­пресованих 30-х років у Він­ниці // 5-а Всеукр. конф. «Роз­виток історичного крає­знавства в контекс­ті національного і культурного від­родже­н­ня України» (жовтень 1991): Тези доп. і пові­домлень. К.; Камʼянець-Подільський, 1991; Селешко М. Він­ниця. Спомини пере­кладача комісії дослідів злочинів НКВД в 1937–1938. Нью-Йорк; Торонто; Лондон; Сідней, 1991; Він­ниця. Злочин без кари: Док., свідче­н­ня. К., 1994.

Ю. І. Шаповал

Завантажити статтю