Вінницький національний медичний університет ім. М. Пирогова - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вінницький національний медичний університет ім. М. Пирогова

ВІ́ННИЦЬКИЙ НАЦІОНА́ЛЬНИЙ МЕДИ́ЧНИЙ УНIВЕРСИТЕ́Т ім. М. Пирогова – вищий навчальний заклад, що здійснює підготовку лікарів. Засн. 1921 у Вінниці як фармацевт. ін-т, на базі якого у 1930 відкрито філіал Всеукр. ін-ту заоч. мед. освіти, реорганізований у 1932 у вечір. вироб. ін-т. Від 1934 – мед. iн-т, від 1994 – ун-т, від 2002 – сучасна назва. Осн. напрями наук. дослідж.: нові аспекти патогенет. розуміння проявів рухових розладів у клініці нерв. хвороб, вплив антропогенет. чинників на стан здоров’я населення, методи первин. і вторин. профілактики захворювань. Науковцями Ун-ту розроблено та впроваджено в практику методи діагностики, лікування і реабілітації осіб з хроніч. захворюваннями органів травлення, дихання, серц.-судин. і нерв. систем. Вагомими є дослідж. біологічно актив. речовин, створення і орг-ція вироб-ва лікар. засобів на основі гуанідинових сполук, декаметоксину, високодисперс. кремнеземів. В Ун-ті функціонують ф-ти: мед. № 1, мед. № 2, стоматол., фармацевт., післядиплом. освіти та підготовчий для іноз. громадян. Професор.-викладац. склад Ун-ту нараховує 644 особи, серед них д-рів н., проф. – 88, канд. н., доц. – 401. На денній формі навч. понад 5,5 тис. осіб, післядипломну підготовку проходять 1550 лікарів. В Ун-ті навч. студенти із 42-х країн світу. Серед відомих науковців – В. Бiлик, П. Григоренко, К. Дерепа, Б. Коган, Ю. Кукуруза, М. Луцюк, В. Мороз, Г. Палiй, В. Сєркова, О. Столярчук, М. Чорнобровий, Б. Шкляр. Ун-т має 3 навч., аудитор., спорт., лаборатор. корпуси, н.-д. центр та центр нових інформ. технологій, наук.-експерим. клініку, 5 гуртожитків, 2 оздоровчо-спортивні бази, санаторій-профілакторій. Видає ж. «Вiсник морфологiї» (від 1993), «Вiсник Вiнн. нац. мед. ун-ту» (від 1994), «Biomedical and Biosocial Antropology» (від 2003), г. «Молодий медик» (від 1960). Перший ректор Ун-ту – О. Смолянська (1934–41), нині – В. Мороз (від 1988).

О. Г. Процек

Стаття оновлена: 2005