Вінтер Едуард

ВІ́НТЕР Едуард (Winter Eduard; 16. 09. 1896, м. Ґрот­тау, нині м. Ґрадец над Нісоу, Чехія — 03. 03. 1982, Берлін) — німецький історик-славіст. Доктор габілітований (1934). Акад. Нім. АН у Берліні (1948). Закін. Ін­нсбруц. університет (Австрія). Від 1921 — у Карловому університеті в Празі: від 1929 — проф.; від 1947 — завідувач кафедри історії Сх. Європи, водночас від 1948 — ректор Університету м. Галле (Німеч­чина); від 1951 — проф. Берлін. університету. Від 1966 — на пенсії. У 20-х рр. двічі від­відував Закарпа­т­тя, де зу­стрічався із А. Волошиним і В. Ґренджою-Донським. Досліджував пита­н­ня історії та культури народів Сх. Європи, зокрема Росії й України, та нім.-словʼян. взаємини. Автор пр. «Frühaufklärung» («Раннє просвітительство», Берлін, 1966), у якій значне місце від­ведено Україні, зокрема аналізу творчості Г. Сковороди. Разом із П. Кірхнером під­готував до ви­да­н­ня кн. «Ivan Franko. Beiträge zur Geschichte und Kultur der Ukraine» («Іван Франко. Матеріали до історії і культури України», Берлін, 1963), у якій вміщено Франкові пере­клади нім. мовою творів Т. Шевченка, його стат­ті про Кобзаря та коментарі упорядників до цих матеріалів; разом з Г. Ярошем — «Der revolutionäre Demokrat Taras Ševčenko. 1814–1861» («Революціонер-демократ Тарас Шевченко. 1814–1861», Берлін, 1976). У 1964 брав участь у від­значен­ні ювілею поета в Україні та роботі Між­нар. форуму діячів культури в Києві. Ініціатор проведе­н­ня Між­нар. шевченків. симпозіуму 1964 у Берліні, на якому ви­ступив із доповід­дю.

Завантажити статтю