Вінтер Олександр Васильович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вінтер Олександр Васильович

ВІ́НТЕР Олександр Васильович (28. 09(10. 10). 1878, с. Старосельці Білостоц. пов. Гроднен. губ., Росія, нині Білостоц. воєводства, Польща – 09. 03. 1958, Москва) – фахівець у галузі енергетики. Акад. АН СРСР (1932). Держ. нагороди СРСР. Навч. у Київ. політех. ін-ті (1899– 1901), відрахов. за «політ. неблагонадійність» і висланий із Києва до Баку під негласний нагляд поліції. Закін. С.-Петербур. політех. ін-т (1912). Працював на Бєлгород. електростанції (1905–07 – нач.), де під його кер-вом уперше в Рос. імперії встановлено парові турбіни і здійснено передачу електроенергії напругою 20 кВ. Очолював буд-во кількох електростанцій за планом ГОЕЛРО: Шатурської (Моск. обл.), перша черга якої введена в дію 1933 потужністю 180 тис. кВт, та Дніпрогес (Запоріжжя, 1927–32). За ініціативи В. був дещо змінений початк. план Дніпрогесу І. Александрова, зокрема замість буд-ва у дві черги і встановлення турбін потужністю по 30 тис. кВт В. запропонував буд-во в одну чергу, скоротивши кількість гідроагрегатів з 13-ти до 9-ти і застосувавши турбіни по 60 тис. кВт. Відповідно збільшилась заг. потужність ГЕС до 540 тис. кВт. 1932–34 – нач. Головенерго і заст. наркома важкої пром-сті, 1934–38 – нач. Головгідроенергобуду Наркомату важкої пром-сті (розпочато масштабне буд-во низки ГЕС), 1943–49 – заст. голови Тех. ради Мін-ва електростанцій СРСР, водночас 1944– 58 – заст. дир. з наук. роботи Енергет. ін-ту АН СРСР. Досліджував енергет. ресурси СРСР, працював над проблемами раціоналізації структури енергет. систем, удосконаленням буд-ва та експлуатації електростанцій. Співавтор кн. «Электрификация нашей страны» (Москва; Ленинград, 1956).

Літ.: Маркин А. Б. Александр Васильевич Винтер // Люди русской науки. Т. 4. Москва, 1965; Стеклов Ю. В. Александр Васильевич Винтер: К 100-летию со дня рожд. // Электр. станции. 1978. № 10; Волков Э. П. Главный строитель Шатуры и Днепрогэса: К 125-летию со дня рожд. акад. А. В. Винтера // Вест. РАН. 2003. Т. 73, № 11.

О. В. Савченко

Стаття оновлена: 2005