Вірмени

ВІРМЕ́НИ (самона­зва — гай) — нація, основне населе­н­ня Вірменії. Проживають також у РФ (2,2 млн осіб), США (1,2 млн осіб), Франції (450 тис. осіб), Грузії (350 тис. осіб), Україні (130 тис. осіб), Польщі (120 тис. осіб), заг. кількість бл. 8,9 млн осіб (2004). Поч. формува­н­ня вірм. етносу від­носять до періоду енеоліту. Вірм. народність склалася у межах держави Урарту (Араратська держава) у 9 — 6 ст. до н. е. в результаті зли­т­тя хур­ритсько-урарт., хет­тсько-лувій. племен з індоєвроп. вірменомов. племенами. Інтенсивно від­бувалося пошире­н­ня вірм. етномов. елементу, який сприяв між­племін. консолідації, із занепадом Урарту. Вже в 6 ст. до н. е. насел. Вірм. нагірʼя, за свідче­н­ням істор. джерел, роз­мовляло однією мовою. За на­звою одного із протовірм. племен уруме сусідні народи стали називати В. аріманами, а згодом — арменами, тоді як вони себе іменували гай — за на­звою племін. союзу Гайаса, який згадується в хет­тських джерелах 15 — 13 ст. до. н. е. Перші вірм. поселе­н­ня на території України зʼявилися після навали сельджуків у 2-й пол. 11 ст. на Вірменію. Багато В. осіло в Криму. Від поч. 12 ст. виникає колонія В. у Києві («Києво-Печерський патерик» згадує про вірм. лікаря, який лікував князя Володимира Мономаха). У 13 ст. пере­кладено вірм. мовою «Житіє Бориса і Гліба». Значні поселе­н­ня В. були у Кафі (нині м. Феодосія), Солдеї (нині м. Судак), Сурхаті (нині м. Старий Крим; усі — АР Крим). Через Крим від­бувалося пере­селе­н­ня В. на Поді­л­ля, Буковину, Поку­т­тя, у Галичину. У 14 ст. засн. єпис­копат Вірм. апостол. церкви у Львові. Важливими екон. та культур. осередками В. стали міста Камʼянець-Подільський, Луцьк, Снятин, Станіслав (нині Івано-Франківськ), Броди, Замостя. Від 14 ст. до кін. 18 ст. В. мали там власне самоврядува­н­ня, адм.-судові органи, при­стосувавши до потреб вірм. поселень памʼятки давньовірм. права — судебники Мхітара Ґоша (1184) та Смбата Спарапета (1265). В. за­ймалися ремісництвом (золотарство, зброярство, чинбарство, гаптува­н­ня), купецтвом, значно роз­ширивши торгівлю України з Туреч­чиною та ін. сх. країнами. Завдяки сприятливим умовам у вірм. колоніях роз­вивалися література, історіо­графія («Камʼянецька хроніка», 1480–1652; «Історія Хотинської війни» Говган­неса Каменаці, 17 ст.), мистецтво книжк. мініатюри (т. зв. Кримська школа 13–15 ст., майстри: Григор Сукіасянц, Кіракос, Аракел, Аветис; Львівська школа 16 ст., майстри: Григор, Мкртич, Мінас Токатеці). 1616 у Львові Говган­нес Карматянц видав першу в Україні вірм. друк. кн. «Псалтир». Функціонували вірм. навч. заклади, серед них т. зв. Колегія театинців у Львові (1664– 1784). У 1666 в одній із вірм. шкіл Львова була по­ставлена трагедія «Страж­да­н­ня св. Грипсіме», яка вважається першою шкіл. ви­ставою в історії вірм. театру. Збереглися памʼятки вірм. монум. архітектури: кафедрал. собор Успі­н­ня Пресвятої Богородиці у Львові (1363–70), церква св. Саркіса у Феодосії (кін. 12 ст.), монастир Сурб-Хач побл. сучас. м. Старий Крим (14 ст.) та ін. До пізнішого періоду належать вірм. собор у Чернівцях (арх. Й. Главка, 1885), церква у Ялті (арх. Г. Тер-Мікелов, 1905– 09), яку роз­писав ви­значний вірм. художник В. Суренянц.

Від 17 ст. від­бувається асиміляція В., причиною якої значною мірою є прийня­т­тя унії та католицтва. До 1939 в Зх. Україні функціонували декілька шкіл та г-зій, каф. вірмено­знавства при Львів. університеті, на тер. УРСР — пед. технікум, театр, культ.-просвітниц. організація. За пере­писом 1970 в Україні проживало 33 439 В. На поч. 90-х рр. 20 ст. внаслідок між­нац. конфліктів та екон.-соц. кризи у Вірменії зро­стає пере­селе­н­ня В. в Україну. Згідно з пере­писом 2001 налічувалося бл. 99,9 тис. В., що складало 0,2 % насел. України. З них вважали рідною мову своєї національності 50,4 %. Нині найбільше В. проживає в Одесі (30 тис. осіб), Криму (20 тис.), Донецьку (15 тис.), Дні­пропетровську (14 тис.), Харкові (12 тис.) та Києві (10 тис.).

13 нац.-культ. т-в., що пред­ставляють інтереси вірм. насел., 2001 обʼ­єд­налися у Всеукр. союз В. (голова — Н. Мхітарян). Діють неділ. школи у Він­ниці, Дні­пропетровську, Луганську, Запоріж­жі, Миколаєві, Одесі, Сумах, Харкові, Києві, Севастополі, Сімферополі, факультативно викладається вірм. мова. Видаються газети «Араґац» (вірм. та укр. мовами), «Масяц агавні» («Голуб Масиву»), часописи «Сурб-Хач» («Святий Хрест»), «Армянский вестник», виходять вірм. мовою книжки. 1991 засн. укр. єпархію Вірм. апостол. церкви з центром у Львові, яку очолює архі­єпис­коп Григор Буніятян. Діє 10 церков та каплиць у Феодосії, Євпаторії, Макіївці, Маріуполі, Львові, Києві, Ялті, Одесі, Сімферополі, здійснюється будівництво храмів в Дні­пропетровську, Донецьку, Луганську.

З Україною повʼязані життя і творчість видат. митців вірм. походже­н­ня: художника-мариніста І. Айвазовського, скульпторів Ф. Согояна, С. Тиґраняна, живописців М. Бароянца, К. Багдасаряна, Б. Єгіазаряна, Л. Маркосяна, В. Наразяна, композитора О. Спендіарова, письмен­ника А. Бакунца, пере­кладачки творів укр. письмен­ників вірм. мовою Р. Карагезян, кінемато­графістів С. Параджанова, Р. Балаяна, С. Шахбазяна, політ. діячів Г. Алтуняна, В. Мартиросяна та ін.

Літ.: Пештималджян М. Памятники армянских поселений. Ереван, 1987; Етнонаціональний роз­виток України: Терміни, ви­значе­н­ня, персоналії. К., 1993.

О. І. Божко

Завантажити статтю