Вірмени - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вірмени

ВІРМЕ́НИ (самоназва – гай) – нація, основне населення Вірменії. Проживають також у РФ (2,2 млн осіб), США (1,2 млн осіб), Франції (450 тис. осіб), Грузії (350 тис. осіб), Україні (130 тис. осіб), Польщі (120 тис. осіб), заг. кількість бл. 8,9 млн осіб (2004). Поч. формування вірм. етносу відносять до періоду енеоліту. Вірм. народність склалася у межах держави Урарту (Араратська держава) у 9 – 6 ст. до н. е. в результаті злиття хурритсько-урарт., хеттсько-лувій. племен з індоєвроп. вірменомов. племенами. Інтенсивно відбувалося поширення вірм. етномов. елементу, який сприяв міжплемін. консолідації, із занепадом Урарту. Вже в 6 ст. до н. е. насел. Вірм. нагір’я, за свідченням істор. джерел, розмовляло однією мовою. За назвою одного із протовірм. племен уруме сусідні народи стали називати В. аріманами, а згодом – арменами, тоді як вони себе іменували гай – за назвою племін. союзу Гайаса, який згадується в хеттських джерелах 15 – 13 ст. до. н. е. Перші вірм. поселення на тер. України з’явилися після навали сельджуків у 2-й пол. 11 ст. на Вірменію. Багато В. осіло в Криму. Від поч. 12 ст. виникає колонія В. у Києві («Києво-Печерський патерик» згадує про вірм. лікаря, який лікував князя Володимира Мономаха). У 13 ст. перекладено вірм. мовою «Житіє Бориса і Гліба». Значні поселення В. були у Кафі (нині м. Феодосія), Солдеї (нині м. Судак), Сурхаті (нині м. Старий Крим; усі – АР Крим). Через Крим відбувалося переселення В. на Поділля, Буковину, Покуття, у Галичину. У 14 ст. засн. єпископат Вірм. апостол. церкви у Львові. Важливими екон. та культур. осередками В. стали міста Кам’янець-Подільський, Луцьк, Снятин, Станіслав (нині Івано-Франківськ), Броди, Замостя. Від 14 ст. до кін. 18 ст. В. мали там власне самоврядування, адм.-судові органи, пристосувавши до потреб вірм. поселень пам’ятки давньовірм. права – судебники Мхітара Ґоша (1184) та Смбата Спарапета (1265). В. займалися ремісництвом (золотарство, зброярство, чинбарство, гаптування), купецтвом, значно розширивши торгівлю України з Туреччиною та ін. сх. країнами. Завдяки сприятливим умовам у вірм. колоніях розвивалися літ-ра, історіографія («Кам’янецька хроніка», 1480–1652; «Історія Хотинської війни» Говганнеса Каменаці, 17 ст.), мист-во книжк. мініатюри (т. зв. Кримська школа 13–15 ст., майстри: Григор Сукіасянц, Кіракос, Аракел, Аветис; Львівська школа 16 ст., майстри: Григор, Мкртич, Мінас Токатеці). 1616 у Львові Говганнес Карматянц видав першу в Україні вірм. друк. кн. «Псалтир». Функціонували вірм. навч. заклади, серед них т. зв. Колегія театинців у Львові (1664– 1784). У 1666 в одній із вірм. шкіл Львова була поставлена трагедія «Страждання св. Грипсіме», яка вважається першою шкіл. виставою в історії вірм. театру. Збереглися пам’ятки вірм. монум. арх-ри: кафедрал. собор Успіння Пресвятої Богородиці у Львові (1363–70), церква св. Саркіса у Феодосії (кін. 12 ст.), монастир Сурб-Хач побл. сучас. м. Старий Крим (14 ст.) та ін. До пізнішого періоду належать вірм. собор у Чернівцях (арх. Й. Главка, 1885), церква у Ялті (арх. Г. Тер-Мікелов, 1905– 09), яку розписав визначний вірм. художник В. Суренянц.

Від 17 ст. відбувається асиміляція В., причиною якої значною мірою є прийняття унії та католицтва. До 1939 в Зх. Україні функціонували декілька шкіл та г-зій, каф. вірменознавства при Львів. ун-ті, на тер. УРСР – пед. технікум, театр, культ.-просвітниц. орг-ція. За переписом 1970 в Україні проживало 33 439 В. На поч. 90-х рр. 20 ст. внаслідок міжнац. конфліктів та екон.-соц. кризи у Вірменії зростає переселення В. в Україну. Згідно з переписом 2001 налічувалося бл. 99,9 тис. В., що складало 0,2 % насел. України. З них вважали рідною мову своєї національності 50,4 %. Нині найбільше В. проживає в Одесі (30 тис. осіб), Криму (20 тис.), Донецьку (15 тис.), Дніпропетровську (14 тис.), Харкові (12 тис.) та Києві (10 тис.).

13 нац.-культ. т-в., що представляють інтереси вірм. насел., 2001 об’єдналися у Всеукр. союз В. (голова – Н. Мхітарян). Діють неділ. школи у Вінниці, Дніпропетровську, Луганську, Запоріжжі, Миколаєві, Одесі, Сумах, Харкові, Києві, Севастополі, Сімферополі, факультативно викладається вірм. мова. Видаються газети «Араґац» (вірм. та укр. мовами), «Масяц агавні» («Голуб Масиву»), часописи «Сурб-Хач» («Святий Хрест»), «Армянский вестник», виходять вірм. мовою книжки. 1991 засн. укр. єпархію Вірм. апостол. церкви з центром у Львові, яку очолює архієпископ Григор Буніятян. Діє 10 церков та каплиць у Феодосії, Євпаторії, Макіївці, Маріуполі, Львові, Києві, Ялті, Одесі, Сімферополі, здійснюється буд-во храмів в Дніпропетровську, Донецьку, Луганську.

З Україною пов’язані життя і творчість видат. митців вірм. походження: художника-мариніста І. Айвазовського, скульпторів Ф. Согояна, С. Тиґраняна, живописців М. Бароянца, К. Багдасаряна, Б. Єгіазаряна, Л. Маркосяна, В. Наразяна, композитора О. Спендіарова, письменника А. Бакунца, перекладачки творів укр. письменників вірм. мовою Р. Карагезян, кінематографістів С. Параджанова, Р. Балаяна, С. Шахбазяна, політ. діячів Г. Алтуняна, В. Мартиросяна та ін.

Літ.: Пештималджян М. Памятники армянских поселений. Ереван, 1987; Етнонаціональний розвиток України: Терміни, визначення, персоналії. К., 1993.

О. І. Божко

Стаття оновлена: 2005