Вірменська мова - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вірменська мова

ВІРМЕ́НСЬКА МО́ВА – мова, що становить окрему гілку індоєвропейської сім’ї мов. Держ. мова Вірменії, якою розмовляють понад 6 млн вірмен, з них 3,79 млн – у самій республіці, а також у Грузії, Росії, США, Сирії, Лівані, Ірані, Франції, Україні та ін. Походить від колиш. мови гайаса-вірменів у складі держави Урарту (кін. 2 тис. до н. е.). В історії вірм. літ. мови розрізняють давньовірм. (5–11 ст.), середньовірм. (12–16 ст.) і нововірм. (від 17 ст.) мови. Виникнення письм. форми давньої В. м. (ґрабар), створ. Месропом Маштоцем (405), пов’язане з поширенням християнства та потребою у вірм. богослужб. літ-рі. У структурно-типол. відношенні давня В. м. була переважно флективно-синтет. мовою, у системі дієслів представл. також аналіт. конструкціями; збереглася як культова мова. Її письмова форма постійно змінювалася: 5–8 ст. – унціальне письмо (єркатаґір), від 12 ст. – кругле письмо (болораґір), згодом – скорописи і курсиви. В результаті процесів розвитку від флектив. до аглютинатив. стану з елементами аналітизму, які відбувалися впродовж віків у морфол. системах вірм. діалектів, постала сучас. літ. В. м. (17 ст.). Вона представлена 2-ма варіантами: зх. (в основі – константиноп. діалект) і сх. (в основі – мова корін. населення сх. земель істор. Вірменії). Сх. варіант літ. мови – поліфункціон., є мовою науки, культури, освіти, літ-ри, ЗМІ. Зх. варіант розповсюдж. серед вірм. населення Лівану, Сирії, США, Франції, Італії, Туреччини, обмеж. у певних сферах застосування, зокрема у природничих і тех. науках. В. м. має фонет. характер, включає 6 голос. і 30 приголос. фонем, зокрема 9 вибухових, 6 африкат, що розрізняються за глухістю, дзвінкістю та придиховістю, 2 носові та серію фрикативних. Налічується 7 відмінків і 8 типів відмінювання. У системі частин мови: іменник, прикметник, дієслово, займенник, числівник, прислівник, прийменник та післясклад, сполучник, модал. слова і вигук. Іменник має 2 числа, дієслово – категорію стану, виду, числа, особи, способу, часу. Наголос падає на останній склад. Множина утворюється аглютинатив. способом. Категорія роду відсутня. Часові форми бувають прості та аналітичні (переважають). Будова речень номінативна, з вільним порядком слів. Осн. словник. фонд В. м. складають 11 тис. коренів давньовірм. мови, якою написано понад 200 творів, що дійшли до нас, зокрема з історії, астрономії, математики, граматики, ботаніки, медицини тощо. В. м. увібрала в себе також запозичення з хеттської, ассирій., фригій., сирій., перс., грец. та ін. мов. Сучас. В. м. має численні діалекти (за різними класифікаціями – 36, 44, 51), що значно відрізняються між собою та від літ. мови. Нині спостерігаються інтенсивні процеси зникнення низки діалектів внаслідок міграц., урбанізац. процесів.

Літ.: (Джагукян Г. Розвиток та структура вірменської мови, Єреван, 1969); Туманян Э. Древнеармянский язык. Москва, 1971.

О. І. Божко

Стаття оновлена: 2005