Вістник - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вістник

«ВІ́СТНИК» Виходив у Львові 1922–39 (до 1932 – «Літературно-науковий вістник»), ред. – Д. Донцов, видавець – Укр. видавн. спілка; продовження однойм. видання, редагов. від 1894 І. Франком та М. Грушевським. 1922 М. Грушевський та кілька чл. редакції «ЛНВ» гостро виступили проти кандидатури Д. Донцова, вважаючи це ударом по демократ. позиціях журналу. Однак за фінанс. підтримки та наполягання Є. Коновальця редакцію очолив саме Д. Донцов. Його також підтримали кілька чл. редколегії, зокрема В. Гнатюк та В. Дорошенко. Через фінанс. труднощі та обструкцію кер-ва Укр. видавн. спілки 1932 вийшло останнє число «ЛНВ». Журнал став приват. виданням Д. Донцова і 1933–39 виходив під назвою «В.». Часопис повністю відображав смаки й уподобання Д. Донцова, який редагував його автократично. Програма видання – у ст. «Наші цілі» (№ 1, 1922). «В.» став незалеж. трибуною націоналіст. думки, мав резонанс в укр. сусп-ві міжвоєн. Зх. України, еміграції та УРСР. Д. Донцов залучив пров. літераторів, есеїстів і публіцистів – Є. Маланюка, Ю. Клена, О. Телігу, Н. Лівицьку-Холодну, Олега Ольжича, Ю. Липу, Л. Мосендза, Р. Бжеського, В. Стефаника, У. Самчука та ін. Публікувалися твори провідних укр. інтелектуалів, переклади з усіх європ. мов. Журнал спричинився до створення духов. атмосфери нац. піднесення, мобілізації і реваншу. Наприкінці 1938 «В.» мав передплатників: у Галичині – 708, на Волині, Поліссі та Холмщині – 170, на польс. землях – 237, за кордоном – 293. До читалень та б-к розсилалося 225 прим. 1934 започатковано «Книгозбірню “Вістника”», серію популяр. квартал. монографій (усього 23; наклад – 5000 прим.). Однойм. вид-во видавало книжки (наклад – 3000 прим.). 1948 була спроба відновити «В.» на тер. Зх. Німеччини.

Літ.: Сварник Г. Дмитро Донцов як редактор «Літературно-наукового вістника» (1922–1932) і «Вістника» (1933– 1939) у Львові // Укр. періодика: Історія і сучасність: Мат. 2-ї Всеукр. наук.-теор. конф. Л., 1994; Квіт С. Дмитро Донцов: Ідеол. портрет. К., 2000.

С. М. Квіт

Стаття оновлена: 2005