Вітик Семен Гнатович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вітик Семен  Гнатович

ВІ́ТИК Семен Гнатович (21. 02. 1876, с. Верхні Гаї, нині Дрогоб. р-ну Львів. обл. – 10. 10. 1937, м. Верхньоуральськ, нині Сєвєроуральськ Свердлов. обл., РФ) – громадсько-політичний і профспілковий діяч. Навч. у Дрогоб. г-зії, закін. Львів. ун-т. 1892 познайомився з І. Франком, був секр. Русько-укр. радикал. партії. Чл. і засн. Укр. с.-д. партії (1899) й провідник її крила, що співпрацювало з Польс. партією соціалістів. 1907–11 – депутат австр. парламенту, де наполегливо захищав укр. нац. інтереси. 1918–19 – чл. і заст. голови Укр. Нац. Ради ЗУНР, чл. президії Трудового конгресу в Києві, міністр з галиц. справ в уряді С. Петлюри. Після еміграції до Відня (1919) виступав проти обох укр. урядів на вигнанні, пропагував возз’єднання Зх. України з Рад. Україною. Видавав та редагував період. вид.: газети лівих соціалістів «Боротьба», «Вперед» і сусп.-політ. радянофіл. місячник «Нова Громада» (1923–25). Переїхавши 1925 до Харкова, вступив до КП(б)У і працював ред. ж. «Червоний клич» (1925–27). Від 1927 перебував на парт. роботі. У березні 1933 заарешт. і звинувач. у членстві в УВО та шпигунстві, виключений з партії. 23 вересня 1933 засудж. до 10 р. виправно-трудових таборів, 2 жовтня 1937, після перегляду справи та додаткових безпідстав. звинувачень, засудж. до розстрілу, загинув у тюрмі. 1958 реабіліт. за відсутністю складу злочину, 1990 – як парт. діяч.

Літ.: Кедрин-Рудницький І. Мої шефи-редактори // Календар «Свободи» на 1956; Роженко М. Ювілей без ювілярів // Нар. газета. 1956. № 4; Утриско М. Визначні постаті Бойківщини // Бойківщина: Зб. Філадельфія; Нью-Йорк, 1980.

О. Р. Дроздовська

Стаття оновлена: 2005