Вітошинський Лео - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вітошинський Лео

ВІТОШИ́НСЬКИЙ Лео (справж. – Лев Юрійович; 23. 06. 1941, Відень – 01. 10. 2008, м. Ґрац, Австрія, похов. у Відні) – гітарист, педагог. Онук А. Вітошинського. Засл. арт. України (2001). Почес. проф. Львів. муз. академії (1998). Медаль «За заслуги перед Республікою Австрія» (1992). Лауреат Міжнар. конкурсу гітаристів в Алессандрії (Італія, 1968). Закін. Віден. муз. академію (1964; кл. Л. Валькер), Ун-т у Ґраці (1966) зі ступ. д-ра правн. н. Вдосконалював майстерність у А. Сеґовії та Н. Йепеса. Від 1964 – проф. Муз. ун-ту в Ґраці (1980–88 – проректор). Виступав з відомими колективами та солістами в багатьох країнах світу, від 1984 – в Україні. Плідно співпрацював зі співачкою з діаспори І. Маланюк, нар. арт. України Л. Кадировою, скрипалем О. Шутком, провід. симф. оркестрами України. В. – перший виконавець творів Е. Веллеса, М. Рубіна, Ф. Фаркаша, В. Мутшпіля, З. Висоцького, А. Ула, Р. Лойкауфа (зокрема його «Думки» на укр. теми), А. Андрушка («Гуцульська рапсодія», «Шепіт хвиль») та ін. Був актив. членом укр. громади в Австрії. Автор кн. «Cantabile e ritmico. Про мистецтво гри на гітарі» (Відень, 2003).

І. Д. Гамкало

Стаття оновлена: 2016