Вітрик Олександр Павлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вітрик Олександр  Павлович

ВІ́ТРИК Олександр Павлович (17. 04. 1941, с. Рибці Полтав. р-ну Полтав. обл., нині у складі Полтави) – скульптор. Син П. Вітрика. Засл. художник України (1994). Чл. НСХУ (1970). Закін. Київ. худож. ін-т (1965; викл. М. Лисенко, І. Макогон). Учасник всеукр. мист. виставок від 1959. Персон. – у Житомирі (1981, 2001). Роботи виконано в імпресіоніст. манері.

Тв.: портрети – «Мій дід» (1970, 1995), М. Лисенка (1972, Київ), партизана Цимбала (1976), Бориса Тена (1980), Г. Гулевичівни (1997); композиція «Спалене село» (1981); пам’ятники – «Бабин Яр» (Київ, 1977, співавт.), воїнам, які загинули під час форсування р. Пд. Буг (1978, Миколаїв), космонавтам (1988, Житомир), воїнам-афганцям (м. Чуднів Житомир. обл., 1993), лікарям, полеглим під час 2-ї світ. війни (1982); водограй «Космос» (1991); парк. скульптури – «Лісова пісня» (1993), «Чорнобиль» (1996; усі – в Житомирі), Т. Шевченку (2001, м. Маріуполь Донец. обл.), О. Гербачевському (2003), І. Франку (2004; обидві – у Житомирі).

Літ.: Олександр Вітрик: Каталог. Ж., 1981; Олександр Вітрик. Скульптура і графіка: Каталог. Ж., 2001.

М. Ю. Костриця

Стаття оновлена: 2005