Вітрик Олександр Павлович
ВІ́ТРИК Олександр Павлович (17. 04. 1941, с. Рибці Полтав. р-ну Полтав. обл., нині у складі Полтави — 11. 01. 2008, Житомир) — скульптор. Син П. Вітрика. Заслужений художник України (1994). Член НСХУ (1970). Закін. Київський художній інститут (1965; викл. М. Лисенко, І. Макогон). Учасник всеукр. мистецьких виставок від 1959. Персон. — у Житомирі (1981, 2001). Роботи виконано в імпресіоніст. манері.
Додаткові відомості
- Основні твори
- портрети — «Мій дід» (1970, 1995), М. Лисенка (1972, Київ), партизана Цимбала (1976), Бориса Тена (1980), Г. Гулевичівни (1997); композиція «Спалене село» (1981); пам’ятники — «Бабин Яр» (Київ, 1977, співавт.), воїнам, які загинули під час форсування р. Пд. Буг (1978, Миколаїв), космонавтам (1988, Житомир), воїнам-афганцям (м. Чуднів Житомир. обл., 1993), лікарям, полеглим під час 2-ї світової війни (1982); водограй «Космос» (1991); парк. скульптури — «Лісова пісня» (1993), «Чорнобиль» (1996; усі — в Житомирі), Т. Шевченку (2001, м. Маріуполь Донец. обл.), О. Гербачевському (2003), І. Франку (2004; обидві — у Житомирі).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Людина 
