Вітрик Павло Павлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вітрик Павло  Павлович

ВІ́ТРИК Павло Павлович (22. 10. 1918, с. Рибці, нині Полтав. р-ну Полтав. обл. – 12. 01. 1997, там само) – скульптор. Батько О. Вітрика. Учасник 2-ї світ. війни. Бойові нагороди. Малював з дитинства, ліпленням захопився від 1943. У повоєнні роки працював оформлювачем. Автор пам’ятників, пов’яз. з 2-ю світ. війною; нац. тематику представлено шевченкіаною. Образно-мист. трактування пам’ятників і погрудь Героїв Рад Союзу та діячів підпілля подано в офіційно витриманих нормах естетики соцреалізму. Твори експонувалися на худож. виставках у Полтаві (від 1954), Києві і Москві (1964). Роботи зберігаються у музеях Полтави.

Тв.: пам’ятники солдатам у селах Полтав. і Житомир. обл.; композиції – «Думи мої, думи», «Реве та стогне Дніпр широкий» (обидві – поч. 1960-х рр.), «Мені тринадцятий минало» (1964), «Перебендя» (1969), «Кобзар» (1973); станк. твори – «Дощик» (1966), погруддя Героїв Рад. Союзу Г. Кагамлика й О. Убийвовк (обидва – 1960-і рр.); М. Гоголя (1967), Г. Сковороди (1972), Марусі Чурай (1974).

Літ.: Делія В. Скульптор з Рибців // Україна. 1970. № 24.

В. М. Ханко

Стаття оновлена: 2005