ВЛАДКО́ Володимир Микола­йович (26. 12. 1900(08. 01. 1901), С.-Петербург — 21. 04. 1974, Київ) — письмен­ник, журналіст. Член СПУ (1934). Учасник 2-ї світової війни. Державні нагороди СРСР. Закін. Воронез. ІНО (РФ, 1921). Від 1917 працював у газетах і журналах; друкував нариси, фейлетони — враже­н­ня від подорожей країнами колиш. СРСР. Делегат 1-го зʼ­їзду рад. письмен­ників у Москві (1934). Працював на укр. радіо­станції ім. Т. Шевченка у м. Саратов (РФ, 1941– 44), спецкором Рад­інформбюро (1944); вла­скором г. «Правда» (1944–46), нач. Головреперткому УРСР та гол. ред. г. «Радянське мистецтво» (1947– 51), зав. укр. від­ділу «Литературной газеты» (1951–56). Один із фундаторів наук. фантастики в укр. літ-рі. Автор нарисів «Балахна — країна паперова» та «Донбас — золота країна» (обидва — Х., 1930), повістей «Ідуть роботарі» (Х.; К., 1931), «Чудесний генератор» (Х.; К., 1934), «Позичений час» (К., 1963), «Фіолетова загибель» (К., 1965); романів «Аргонавти Всесвіту» (Х., 1935), «Нащадки скіфів» (К., 1939), «Сивий капітан» (К., 1959), «Залізний бунт» (К., 1967). Ви­ступав як літ. і театр. критик. Пере­клав українською мовою драм. твори «Шакали» (1953) й «Ангел-хранитель з Небраски» А. Якобсона (1954), «Голос Америки» Б. Лавреньова (1960). Окремі твори В. пере­кладено рос., білорус., лит., болгар., чес., серб., нім., англ., япон. мовами.