Кордуба Мирон Михайлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кордуба Мирон Михайлович

КОРДУ́БА Мирон Михайлович (псевд. і крипт.: К. М. К., Кор. М., Буковинець та ін.; 02. 03. 1876, с. Ост­­рів, нині Терноп. р-ну Терноп. обл. – 02. 05. 1947, Львів) – історик, історіограф. Дід Б. Білин­­ського. Д-р філософії (1898), проф. (1920). Дійс. чл. НТШ (1903). Закін. Академ. г-зію у Львові (1893), навч. у Львів. (1893–95) та Віден. (1895–98) ун-тах. Був президентом студент. т-ва «Січ» у Відні (1897), ред. його однойм. друк. органу (1898). Учень М. Грушевського. Захистив дис. «Суспільні верстви та політичні партії в Галицькім князівстві ХІІІ ст.». Працював у б-ці Віден. ун-ту (1898–1900), учителював у Чернівцях (1900–19); водночас 1913–14 – ред. часопису «Україна». 1901 обра­­ний чл. і скарбником Укр. істор. т-ва у Чернівцях. Вивчав слов’ян. топоніми Буковини, які виклав у брошурі «Найдавніші оселі на Буковині» (1905). У 1906–12 за дорученням М. Грушевського досліджував у архівах Бухареста, Відня та Москви документи періоду Визв. вій­ни під проводом Б. Хмельницького (результати вміщено у 12-му томі «Жерел до історії України-Руси», Л., 1911). Під час 1-ї світ. вій­ни за завданням Союзу визволення України опікувався культ.-осв. роботою у таборі Зальцведель (Німеччина), де утримували бл. 30 тис. полонених українців – вояків рос. армії. 1918–19 – чл. Буковин. крайового ком-ту Укр. нац. ради, радник консульства ЗУНР у Відні. Учителював у г-зіях Львова (1919–29); за сумісн. – спів­організатор, проф., декан філос. ф-ту Укр. (таєм.) ун-ту в Львові (1920–25); голова Істор.-філос. секції (1920–34) та чл. ба­­гатьох комісій НТШ; чл. Археогр. комісії (від 1926) та Істор. секції (від 1928) ВУАН; чл.-кор. Укр. соціол. ін-ту в Празі (від 1927). У 1928 взяв участь у засіданні Істор. секції ВУАН (Київ) з нагоди 20-ї річниці смерті В. Ан­­тоновича. Після повернення від­­значив тотал. контроль держави за приват. життям в УСРР. Від 1929 – у Варшав. ун-ті: 1934–37 – екстраординар., 1937–39 – ординар. проф. історії України гуманітар. ф-ту (серед його учнів – Є. Ґедройц); водночас від 1934 – дійс. чл. Варшав. ін-ту дослідж. нац. справ, від 1938 – почес. чл. Укр. наук. ін-ту у Варшаві. Публікувався у багатьох фахових укр., польс., нім., франц. вид.; намагався залагодити укр.-польс. суперечності. На сторінках ЛНВ ініціював дис­­кусію про походження укр. нації. Учасник 7-го і 8-го міжнар. істор. конгресів. Від 1941 – дійс. чл. Укр. істор.-філол. т-ва у Пра­­зі; 1941–44 – співроб. б-ки НТШ і вчитель г-зій у Львові; від 1944 – у Львів. ун-ті: 1945–47 – зав. каф. історії пд. і зх. слов’ян; за сумісн. 1944–46 – ст. н. с. Львів. відділ. Ін-ту історії України АН УРСР. Наук. дослідж.: істор. географія, історія Галицько-Волин. князівства, доба козаччини. У післявоєнні роки як учень М. Грушевського зазнав морал. терору з боку прокомуністично налашт. викл. Львів. ун-ту, однак категорично відмовився виступити із критикою істор. концепцій і поглядів учителя. Зібрав бібліогр. картотеку з історії України (73 тис. карток), частину якої видано під назвою «Бібліографія історії укра­­їнсько-польських відносин: суспільно-політичні та економіч­­ні процеси. За матеріалами кар­­тотеки Мирона Кордуби» (Л., 2009).

Пр.: Суспільні верстви та політичні партії в Галицькім князівстві XIII ст. Т. 1. Л., 1900; Молдавсько-польська границя на Покуттю по смерті Стефана Великого // Наук. зб., присвяч. проф. М. Гру­­шевському учениками й прихильниками з нагоди його десятилітньої наук. праці у Галичині (1894–1904). Л., 1906; Ілюстрована історія Буковини. Чц., 1906; Венецьке посольство до Хмельницького (1650 р.) // Зап. НТШ. 1907. Т. 78, кн. 4; Північно-Західна Україна. Відень, 1917; Територія і населення України. Відень, 1918; Земля свідком минулого: Ґеоґрафічні назви як історичне жерело. Л., 1924; Західне пограниччя Галицької держави між Карпатами та долішнім Сяном. 1925; Максимович і перші досліди над українськими географічними назвами // Зап. НТШ. 1927. Т. 149; Що кажуть нам назви осель. Л., 1938; Болеслав Юрій II: Останній самостійний володар Галиць­­ко-Волинської держави: З нагоди 600-літ­­тя його смерті. Краків, 1940; Історія Холмщини й Підляшшя. Краків, 1940.

Літ.: Пісковий С. М. М. Кордуба та його «Бібліографія історії України» // Наук.-інформ. бюл. Архів. упр. УРСР. 1963. № 6; Пріцак О. Мирон Кордуба і його життя // Дзвін. 1990. № 7; Федорів І. Мирон Кордуба в історії України (кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.). Т., 2001; Дашкевич Я. Мирон Кордуба зблизька // Пам’ять століть. 2001. № 6; W. Pedycz. Myron Korduba (1876–1947) // Złota księga historiogfii lwowskiej XIX i XX wieku. Rzeszów, 2007; Піх О. Мирон Кордуба – історик і бібліо­граф // Біб­­ліографія історії укр.-польс. відносин: сусп.-політ. та екон. процеси: За мат. картотеки М. Кордуби. Л., 2009.

Ф. І. Стеблій

Стаття оновлена: 2014