ВЛА́СНІСТЬ — у філософії: максимально можливе роз­поряджа­н­ня предметами різного роду, встановлене звичаєвим чи писаним правом. Субʼєктами В. можуть бути окремі індивіди чи колективи; від­повід­но роз­різняють індивідуал. (приват.), колективну та су­спільну (державну) В. Індивіди можуть ви­ступати спів­власниками, і таку форму В. від­різняють від колектив. В., оскільки субʼєктом колектив. В. є певний колектив, взятий загалом. Обʼєктами В. можуть бути природні та штучні обʼєкти, ідеї, задуми, проекти, різного роду інформація (інтелектуал. В.). У деяких су­спільствах у минулому узаконеними обʼєктами В. були люди (рабо­власництво), в наш час рабо­власництво існує у прихов. формі (de facto, а не de jure). Ін­ститут В., який встановлює звичаєве чи писане право (включаючи по­єд­на­н­ня обох), перед­бачає певні способи набу­т­тя права В., викори­ста­н­ня цього права та способи від­мови від В.: пере­веде­н­ня В. у статус нічийної, пере­дачі права В. ін. особі (продаж, дарува­н­ня тощо). Особливості ін­ституту В. залежать від типу су­спільства, вони змінюються історично. Із В., як правило, повʼязаний рівень добробуту, сусп. становище, влада, рівень свободи, повага, пре­стиж. Тому форми В. та норми, які регламентують право В., пере­бувають у центрі уваги політ. філософії. Різні концепції політ. філософії та від­повід­ні політ. ідеології від­різняються тим, який ін­ститут В. вони вважають прийнятним. Оскільки центральним у політ. філософії є поня­т­тя «справедливість», то найчастіше право В. роз­глядається під кутом зору забезпече­н­ня бажаного рівня соціал. справедливості. Виникне­н­ня сучас. су­спільства і ринк. економіки було наслідком того, що ін­ститут В. став ґрунтуватися на праві В., у від­повід­ності з яким від­чуже­н­ня В. виключається. Осн. аргументація на користь права В. полягає в тому, що воно забезпечує більший рівень незалежності людини (її свободи), а також роз­вʼязує екон. ініціативу, забезпечуючи високі темпи екон. зро­ста­н­ня.