Внутрішнє і зовнішнє - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Внутрішнє і зовнішнє

ВНУ́ТРІШНЄ і ЗО́ВНІШНЄ – фундаментальні категорії, які відображають структуру феноменального світу людини та світу, що її оточує. Мають три осн. плани функціонування. По-перше, людина дієво ставиться до світу, відділяючи його від себе, протиставляючи і роблячи його зовн. середовищем, водночас сама людина постає як внутр. його частина. Ставленням до світу як до зовнішнього людина відрізняється від тварини. По-друге, діяльність роздвоює саму людину – в ній розвивається внутр. духов. світ (ідеї, ідеальне, свідомість, цілі), на відміну від зовнішнього – тілес. оболонки. Наявність внутр. світу – суттєва особливість людини. На такій її роздвоєності і зовнішності дій виникає уявлення, що зовнішнє – це матер. світ, а внутрішнє – свідомість; що перше існує об’єктивно, незалежно від другого. Але коли матерія існує поза свідомістю, то остання так само зовнішня щодо матерії, що зумовлює виникнення філос. дуалізму. Необхідно визнати, що співвідносяться не свідомість і матерія, а два види матерії – людина і світ. Тоді структура зв’язку зовнішнього і внутрішнього інша: навколиш. світ – людина як реал. істота і ядро світу – свідомість як внутрішнє в людині, а отже, і у всій дійсності. По-третє, завдяки діяльності роздвоюється і весь світ на В. і з. Майже всі полярні категорії відображають таку його подвійність, розщепленість на явище і сутність, речі в собі і речі для нас, можливість і дійсність тощо. Найбільша протилежність, якої досягає людина в такому напрямі, – буття і небуття світу: силою свого духу вона здатна вийти за межі реальності і уявити її неіснуючою. На цій підставі виникають реліг. та ідеаліст. уявлення про світ і людину як його частину.

Т. І. Березовський

Стаття оновлена: 2005