Внутрішнє пасмо Кримських гір - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Внутрішнє пасмо Кримських гір

ВНУ́ТРІШНЄ ПА́СМО КРИ́МСЬКИХ ГІР – одне з пасом Кримських гір. Простягається на 150 км від Інкерманських висот (побл. Севастополя) до м. Старий Крим майже суціл. дугою (переривається між містами Сімферополь та Білогірськ). Пересічна вис. 500 м, макс. – 738 м (г. Кубалач). У тектон. відношенні В. п. К. г. є пн.-зх. та пн. крилом Крим. складчасто-брилової споруди. В геол. будові беруть участь породи верхньокрейдового, палеогенового і частково нижньокрейдового віку, які утворюють монокліналь з нахилом на Пн. Зх. і Пн., з кутами падіння від 2–3 до 20°. У зх. частині, до Сімферополя, монокліналь має просту будову, лише подекуди ускладнену пологими антиклінал. виступами, і утворює куесту з 2-ма уступами: пд. (нижнім), складеним верхньокрейдовими мохуватковими вапняками, та пн. (верхнім) – з еоценових нумулітових вапняків. Потужність верхньокрейдових порід зменшується в напрямі Сімферополя. По лінії Сімферополь – Зуя, що відповідає зоні неглибокого (250–300 м) залягання складчастого фундаменту Скіф. платформи, геол. розріз дуже скорочений, у рельєфі спостерігається один карниз, складений нумулітовими вапняками. Між смт Зуя і горою Агармиш монокліналь розбита числен. скидами і зсувами на окремі блоки різної величини. Річки розчленовують пасмо глибокими долинами – каньйонами (Бельбец., Качин. та ін.) – на окремі масиви. Поширені денудаційні гори-останці (зокрема Чуфут-Кале, Тепе-Кермен, Ескі-Кермен), окремі куполоподібні вершини, оригін. форми вивітрювання (природні сфінкси, печери-гроти тощо). Ландшафтну структуру пасма становлять гол. чином куестово-лісові місцевості, в яких переважають низькорослі дубові ліси з типчаково-різнотрав. покривом на дерново-карбонат. ґрунтах та долинно-терасні місцевості з лучно-чорнозем. ґрунтами. Численні природоохоронні об’єкти. Р-н туризму.

Літ.: Ена В. Г., Кострицкий М. Е. Крымский полуостров. Сф., 1966.

О. В. Єна

Стаття оновлена: 2005