В - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
В

В – третя літера української абетки. Є в ін. абетках, створених на основі слов’ян.-кирил. графіки. Назва літери [ве] вживається як іменник серед. роду. За формою накреслення це видозмінений варіант літери «В» («віди») старослов’ян. кирилич. азбуки, що походить від грец. β («бета»). У староукр. графіці у зв’язку з наявністю різних писем. шкіл і типів письма «В» вживалася в кількох варіантах. У 16 ст. з’явилася друкована форма літери. У сучас. укр. мові позначає губно-губний щілинний сонорний приголос. звук (w), який, на відміну від рос. мови, не співвідноситься з губно-зубним ф, може позначати й губно-зубний (v), а на поч. слова перед приголосним, після голосного перед приголосним та в кінці слова після голосного переходить у нескладовий голосний звук ў (ўпiiмаў, праўда, воўк). «В» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми. У старослов’ян. кирилич. писемності мала числове значення «два», а в глаголиці – «три». Використовується також при класифікац. поділові зі значенням «третій»: ложа «В», пункт «В» розділу 2. При цифровій нумерації вживається як додаткова диференц. ознака, коли низка предметів має однаковий номер: 8-В клас тощо. В – службова частина мови – прийменник, що разом з іменником служить для вираження просторових, часових та об’єктних відношень.

М. Г. Железняк

Стаття оновлена: 2005