Біоорганічної хімії та нафтохімії Інститут - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Біоорганічної хімії та нафтохімії Інститут

БІООРГАНІ́ЧНОЇ ХІ́МІЇ ТА НАФТОХІ́МІЇ Інститут НАНУ – науково-дослідна установа. Засн. 1987 в Києві на базі відділ. біоорган. хімії Ін-ту орган. хімії АН УРСР. 1989 до нього приєднано відділ. нафтохімії Ін-ту фіз.-орган. хімії і вуглехімії АН УРСР. Засн. і дир. Ін-ту – В. Кухар. У складі Ін-ту – 29 наук. відділів і лаб., наук.-інж. центр «АКСО», експерим. з-д мед. препаратів. Дослідження виконують 175 науковців, зокрема 20 д-рів і 130 канд. наук. Осн. напрями наук. діяльності: хімія біологічно актив. пептидів, білків, нуклеїн. кислот та їхніх компонентів; хім. моделі біол. процесів, синтез і вивчення біол. властивостей нових синтет. регуляторів для медицини та с. госп-ва; розроблення наук. основ синтезу й технології одержання практично важливих продуктів і матеріалів з нафти. В Ін-ті започатковано новий наук. напрям – хімію біорегулятор. процесів, обґрунтовано й розвинуто нові уявлення про біорегуляторні стереотипи; виконано фундам. дослідж. в галузі моделювання фотохім. і ферментатив. стадій фотосинтезу, вивчено механізми фосфорилювання й закономірності каталіт. дії деяких ферментів; розроблено нові методи синтезу й модифікації біологічно актив. елементоорган. та гетероцикліч. сполук; досліджено деякі особливості просторової будови тромбіну і його взаємодію з субстратами; виявлено і вивчено закономірності кислотно-основного каталізу на цеолітах; запропоновано низку високоефектив. цеолітних каталізаторів для нафтохім. процесів. Створено і впроваджено у вироб-во екологічно чисті регулятори росту рослин нового покоління, оригін. препарат «Пропес» для лікування онколог. захворювань, перший вітчизн. фунгіцид сульфокарбатіон-К для захисту рослин від грибкових захворювань, нові способи захисту трубопроводів і металоконструкцій від корозії. Серед відомих учених Ін-ту: В. Кухар, О. Ясников, Г. Ковтун, С. Серебряний, П. Галич, О. Луйк, Б. Драч. Ін-т видає зб. наук. праць «Катализ и нефтехимия».

О. П. Бойко

Стаття оновлена: 2004