Біосфера

БІОСФЕ́РА (від біо… і сфера) — загальнопланетна оболонка Землі, склад, будова й енергетика якої зумовлені діяльністю всієї сукупності живих організмів. Ін. назва — еко­сфера. Б. виникламайже 3,5 млрд р. тому. В складі Б. — верх. шар зем. кори, нижні шари атмосфери (зокрема вся тропосфера) й гідросфера. Потужність Б. (за Ф. Шипуновим) змінюється від 13 км на поляр. до 22 км на екватор. широтах. Її нижня межа зумовлена високими т-рами глибин. шарів Земної кори й пролягає (за В. Вернадським) у середньому на глиб. 3–3,5 км. Верх­ня межа — променева, зумовлена наявністю короткохвил. промі­н­ня, від якого живі організми захищені озон. шаром страто­сфери. Б. є складною, цілісною й самоорганізованою екол. системою, в якій під дією живих організмів від­бувається акумуляція, транс­формація й пере­розподіл величез. ресурсів речовини та енергії. Ви­значальним енергет. і транс­формац. блоком Б. є «плівка життя» (за В. Вернадським), або «біо­геоценотич. покрив» (за В. Сукачовим). У цьому покриві зосереджене життя мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин і людини. Його товщина становить від кількох дециметрів у холод. пустелях до сотень метрів у ліс. і мор. екосистемах. За його межами сукупність усіх живих істот Б. («жива речовина», за В. Вернадським) пере­буває в роз­сіяному стані.

Уперше термін «Б.» на поч. 19 ст. вжив франц. природо­знавець Ж. Ламарк, а в наук. літературу за­провадив 1875 австр. геолог Е. Зюсс. Основи вче­н­ня про Б. як складну планетну систему функціонально повʼяз. між собою структур. блоків і біо­тич., хім. та геол. процесів об­ґрунтував і роз­винув В. Вернадський. Часто гео­графи й філософи терміном «Б.» помилково по­значають живу речовину геогр. оболонки Землі.

Б., як будь-яка ін. екосистема, є саморегульованою. Роль її памʼяті й регулятора виконує генопласт — функціон. сукупність генофондів усіх популяцій автотроф. і гетеротроф. організмів, які є центр. організатором Б. Під впливом госп. діяльності людини істотно змінилася структура біо­геоценотич. покриву (зменше­н­ня лісистості, роз­ораність степів та ерозія ґрунтів, урбанізація й роз­шире­н­ня поверх­ні, вкритої асфальтом і бетоном, меліорація тощо). Спалюва­н­ня біо­ген. копалин, виробництво значної кількості різноманіт. синтет. сполук, викори­ста­н­ня отрутохімікатів тощо ведуть до за­брудне­н­ня атмо­сфери, ґрунтів і Світ. океану. Небезпечними стають прояви парникового ефекту, руйнува­н­ня озон. шару, поруше­н­ня біо­геохім. циклів і структурно-функціон. стабільності Б. Людська діяльність у 2-й пол. 20 ст. стала на­стільки потуж. геол. силою, що, за ви­значе­н­ням В. Вернадського, зумовила пере­хід Б. у нову стадію її роз­витку — ноосферу. Подальше зро­ста­н­ня розум. та вироб. діяльності людства, вихід її за межі Б., освоє­н­ня навколозем. космосу й глибоких надр Землі при­звело до пере­творе­н­ня Б. на під­систему глобал. мегасистеми — соціосфери, організованої людством і керованої інтеграл. інтелектом. У звʼязку з цим як важливе наук. та практ. зав­да­н­ня по­стає пі­зна­н­ня особливостей структурно-функціон. організації Б. і в істор. плані, й на сучас. етапі її роз­витку, характеру й наслідків взаємовід­носин між біо­тич. та соц. формами організації на планеті, опрацюва­н­ня методів регулюва­н­ня речовин­но-енергет. обміну між су­спільством і природою, охорони Б. як живої системи, її довкі­л­ля, стабіл. роз­витку, генофонду, сприятл. структури й корис. функцій «плівки життя» тощо. Б. має стати обʼєктом по­стій. сусп. уваги, комплексних екол., соц., технол., екон., геогр. та ін. досліджень. Їх ко­ординацію в Україні здійснює Наук. рада НАНУ з про­блем навколиш. середовища і сталого роз­витку та Нац. комітет України з між­нар. наук. про­грами ЮНЕСКО «Людина та біо­сфера». Широкі дослідже­н­ня з про­блем біо­сфери виконує Ін­ститут екології Карпат НАНУ.

Завантажити статтю