Біосферний заповідник

Визначення і загальна характеристика

БІО­СФЕ́РНИЙ ЗАПОВІ́ДНИК — ландшафтно-ре­презентативна територія, яка особливо охороняється й ви­окремлена з метою збереже­н­ня найтиповіших та унікальних природних комплексів біо­сфери з усією сукупністю їхніх компонентів, ви­вче­н­ня стану й динаміки екосистем, проведе­н­ня фонового екологічного моніторингу та оцінки наслідків антропоген­ної діяльності. Б. з. створюються в межах про­грами ЮНЕСКО «Людина та біо­сфера», як правило, на базі існуючих природ. заповід­ників і нац. парків та обʼ­єд­нуються в між­нар. мережу для координува­н­ня природо­охорон. дій і зі­ставле­н­ня від­повід. результатів дослідже­н­ня природ. комплексів у різних регіонах світу. Б. з. мають значну площу та складну просторово-функціон. організацію, яка забезпечує їм можливість бути ефектив. системами охорони природи й еталонами для оцінки довго­строк. змін у біо­сфері. Ця територія може складатися з одного суцільного масиву або з кількох від­окремлених (кластерів). Для Б. з. характерним є встановле­н­ня кількох функціон. зон, різниця між якими полягає в особливостях зав­дань і режиму охорони, від­творе­н­ня й викори­ста­н­ня природ. комплексів. Встановлюють такі осн. зони: «А» — заповід­не ядро — тер., яка зовсім вилучається з госп. викори­ста­н­ня для збереже­н­ня та від­новле­н­ня найцін­ніших і мінімально порушених природ. комплексів, генофонду їхніх тварин. і рослин. світів; «Б» — буферна зона — тер., виділена з метою запобіга­н­ня негатив. впливові на зону «А» госп. діяльності, що ведеться в навколиш. ландшафтах; «В» — зона антропоген­но-змінених ландшафтів з традиц. формами веде­н­ня господарства; виконує функції контрол.-порівнял. та пере­хід. територій.

У деяких країнах Б. з. створюються за ріше­н­ням бюро Між­нар. ко­ординац. ради з про­грами ЮНЕСКО «Людина та біо­сфера» за по­да­н­ням уряд. організацій країни. В Україні функціонують 4 біо­сферні заповід­ники, які, згідно з Законом України «Про природно-заповід­ний фонд» (1992), є природо­охорон. і н.-д. установами між­нар. значе­н­ня. Ріше­н­ня про створе­н­ня Б. з. в Україні при­ймає Президент України з урахува­н­ням від­повід. між­нар. угод.

Б. з. «Асканія-Нова» ре­презентує еталон. природ. ландшафт посушл. ковилово-типчакового степу у ви­гляді цілісного рівнин. масиву в межах Причорноморсько-Приазов. сухо­степ. фіз.-геогр. провінції. Особливу цін­ність екосистеми заповід­ника набувають через їхню типовість для степ. зони й унікальність у сучас. Європі. Чорноморський біо­сферний заповід­ник кластерного типу пред­ставляє водно-болотні та узбережні ландшафти в межах Надчорномор. низовини, при цьому він є одним із найбільших природо­охорон. масивів Пн. Надчорноморʼя. До Б. з. входять лісо­степ. ділянки, ділянки примор. степу, а також галофітно-лучні, псамофільні й гідрофільні комплекси узбереж­жя та о-вів Чорного м., які становлять осн. цін­ність як найбільш збережені ландшафти цього типу в регіоні і як важливі екотипи пере­літних птахів, занесені до пере­ліку Рамсарською конвенцією (1971). Карпатський біо­сферний заповід­ник кластер. типу ре­презентує ландшафти Укр. Карпат від перед­гірʼя до альп. поясу (роз­таш. в інтервалі висот 201– 2061 м над р. м.). Осн. цін­ність заповід­ника становлять малопорушені букові, ялицеві, смерекові та буково-смерек. ліси, гірськососнові й вільхові криволіс­ся-сланики, субальп. та альп. луки полонин. У грудні 1998 за ріше­н­ням 15-ї сесії Ко­ординац. Ради ЮНЕСКО було схвалено створе­н­ня Дунайського біо­сферного заповід­ника, а також Між­нар. транскордон­них біо­сфер. резерватів «Дельта Дунаю» (Румунія–Україна) і «Східні Карпати» (Польща–Словач­чина–Україна). По­ступово впроваджується про­грама пер­спектив. роз­витку мережі Б. з.

В. П. Давидок

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю