Біржа праці - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Біржа праці

БІ́РЖА ПРА́ЦІ – установа, яка здійснює посередницькі функції між працівниками й роботодавцями, збирає і надає інформацію про наявність вакансій, сприяє підготовці й перепідготовці кадрів, створенню робочих місць, швидкому переміщенню робочої сили, забезпеченню ефективної зайнятості працездатного населення, частково регулює процес зайнятості. Має відділ. в містах і р-нах. Б. п. виникла у 1-й пол. 19 ст., в Росії – на поч. 20 ст. У сучас. умовах посередниц. функції між працівниками і роботодавцями здійснюють державні Б. п. У США в серед. 90-х рр. їх налічувалося майже 2000. У деяких країнах (Велика Британія, Франція та ін.) Б. п. не лише ведуть облік безробітних, а й виплачують їм відповідну допомогу. У разі відмови безробітного від роботи, запропонованої Б. п., його позбавляють цієї допомоги. Крім держ. Б. п., існують приватні агентства з трудового посередництва та посередницькі бюро. Приватні агентства сприяють працевлаштуванню окремих категорій громадян (с.-г. працівників, вчителів та ін.). Посередницькі бюро виконують свої функції при профспілках, молодіж. орг-ціях тощо. Направлення на роботу, видані Б. п., не є обов’язковими для підпр-в. В Україні до 1917 існували тільки приватні бюро (напр., в Одесі). У 1914– 17 Б. п. організовували міські управи (зокрема у Харкові). За часів НЕПу на роботу приймали тільки через держ. Б. п., 1925– 28 допускався вільний найм. У СРСР Б. п. існували до кін. 30-х рр.; їх ліквідація не означала відсутності безробіття в наступні роки, навіть у прихов. формах. Щоб отримати допомогу у разі безробіття, необхідно зареєструватися на Б. п., бути звільненим з роботи (а не добровільно залишати її), активно вести пошук роботи та ін. В Україні згідно із Законом «Про зайнятість населення» (1991) на всій території країни створено служби зайнятості, осн. функціями яких є: аналіз та прогноз попиту й пропозиції на робочу силу; інформування населення і держ. органів управління про стан ринку праці; консультування роботодавців та громадян, які звертаються до цієї служби, про можливість отримання роботи, вимоги до професії; орг-ція профес. підготовки й перепідготовки; реєстрація безробітних; підготовка програм зайнятості та ін. У складі Держ. служби зайнятості створено інспекцію, яка здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість держ. та громад. органами, підпр-вами, установами та підприємцями. Для сприяння працевлаштуванню населення можуть також створюватися комерц. бюро, агентства та ін. орг-ції. Державні служби зайнятості мають право на отримання інформації про наявність вакансій, умови праці; внесення пропозицій про встановлення квот прийому на роботу осіб, які потребують соц. захисту; направлення безробітних на громад. роботи тощо. Для цього вони укладають договори з громадянами при їхньому працевлаштуванні (з оплатою вартості проїзду, добових), сплачують вартість профес. підготовки і перепідготовки, встановлюють на час навчання стипендії тощо. Для фінансування цих витрат створюється Держ. фонд сприяння зайнятості. З його коштів надається безвідсоткова позика безробітним, які вирішили почати підприємниц. діяльність. Цей фонд створюється на держ. та місц. рівнях і становить не менше 3 % обсягів держ. і місц. бюджетів. Джерелом надходження коштів до нього є також обов’язкові відрахування підпр-в, кошти служб зайнятості від надання платних послуг підпр-вам і орг-ціям, добровіл. внески громад. орг-цій, зарубіж. фірм та ін.

С. В. Мочерний

Стаття оновлена: 2004