Бірюков Михайло Олексійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Бірюков Михайло Олексійович

БІРЮКО́В Михайло Олексійович (справж. – Бірюк; псевд.: Купріян, Диндря, Ол. Вовченко; 01(14). 10. 1903, с. Новосвітлівка, нині смт Краснодон. р-ну Луган. обл. – 01. 02. 1966, Львів) – письменник і журналіст. Чл. СПУ (1934). Учасник 2-ї світ. війни. Держ. нагороди СРСР. Закін. Вище поч. уч-ще в Таганрозі, Росія (1919). Працював на вироб-ві, деякий час – артистом. Від 1923 – в армії. Тоді ж почав писати кореспонденції, фейлетони, вірші, інсценівки, дописував до газет і журналів. Від 1928 – на штатній роботі: у ред. г. «Вісті ВУЦВК», у ж. «Всесвіт» і «Весела бригада», у Харків. обл. відділі у справах мист-ва на посаді інспектора театрів. Після демобілізації Б. жив у Львові, працював у ред. обл. г. «Вільна Україна» та «Львовская правда», ж. «Радянський Львів» (нині «Дзвін»). Твори довоєн. часу – кн. віршів «Збірка поезій» (Х., 1931), «Дайош пролетарський мажор» (Х.; К., 1932), оповідання «Низова» (Х., 1928), п’єса «Робітфаківець» (Х., 1929). У повоєнні роки Б. писав вірші, оповідання, п’єси про події на зх.-укр. землях: «Неспокійна людина» (1947), «Купчани» (1948), «Ясніє день» (1949), «Пробуджені сили» (1952), «Дві долі» (1953), «Косівські різьбярі» (1954), «Моя красуня» (1958; усі – Львів), «Солдат повернувся додому» (Л., 1961; К., 1962).

Тв.: Оповідання. Нариси. П’єси. Л., 1971.

Літ.: Михайло Олексійович Бірюков: (Некролог) // Вільна Україна. 1966, 3 лют.; Григораш Д. Бірюков Михайло Олексійович // Укр. журналістика в іменах. Л., 1997. Вип. 4.

Д. С. Григораш

Стаття оновлена: 2004