БЛИЗНЕ́ЦЬ Віктор Семенович (10. 04. 1933, с. Володимирівка, нині Компаніїв. р-ну Кіровогр. обл. — 02. 04. 1981, м. Ірпінь Київ. обл.) — письмен­ник. Премія ім. Лесі Українки. Закін. Київський університет (1957). Працював у київ. г. «Комсомольское знамя», ін­структором і зав. сектору преси ЦК ЛКСМУ, у ред. журналів «Піонерія», «Малятко», заст. гол. ред. видавництва «Молодь». Друкувався від 1959. Автор зб. оповідань для дітей «Ойойкове гніздо» (1963), повістей «Паруси над степом» (1965), «Землянка» (1966), «Древляни» (1968), «Звук павутинки» (1970), «Мовчун», «Як гуси зʼїли свитку», «Як народжується стежка» (усі — 1972), «Женя і Синько» (1974), «Партизанська гармата» (1978), присвяч. подіям поч. 20-х рр., 2-ї світової війни та повоєн. періоду, а також вихован­ню сучас. молоді; роману «Під­земні барикади» (1977), повісті-казки «Земля Світлячків» (1979; 1989; 1999), зб. повістей та оповідань «Людина в снігах», «Золота гора до неба» (обидві — 1980) та ін. Б. — прозаїк лірикоромант. манери, уважний до драматизму жит­тєвих подій, внутр. світу людини. Критика від­значала майстерність Б. у творен­ні характерів персонажів, яких не ідеалізує, а прагне показати в їхній індивід. непо­вторності. Пере­клав із давньоукраїнської мови й пере­казав «“Повість минулих літ”: Літописні оповіді» (1982; 1989; 2002). Покінчив життя самогубством. Усі за­значені твори Б. опубл. у Києві (окреме зібр. — у 2-х т., 1983).