Блок Олександр Олександрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Блок Олександр Олександрович

БЛОК Олександр Олександрович (Блок Александр Александро­вич; 16(28). 11. 1888, С.-Петер­бург – 07. 08. 1921, Петроград, нині С.-Петербург) – російський поет. Дитячі роки провів у сім’ї діда по матері, ректора С.-Петербур. ун-ту А. Бекетова. Закін. С.-Петербур. ун-т (1906). Писати вірші почав у дитинстві. Як поет формувався під впли­вом О. Фета, О. Григор’єва, В. Соловйова. 1903 у ж. «Новый путь» уперше вийшли друком кілька його поезій. 1-у поет. зб. «Ante lucem» склали вірші 1897–1900. У літ-ру ввійшов як сим­воліст, особливо зблизився з моск. символістами з гуртка «Аргонавти» (А. Бєлий, Я. Елліс, С. Соловйов). Перебував під впливом «софіології» В. Со­ловйова, у центр свого худож. світу поставив ідею Вічної Жі­ночності як ідеальної Душі Сві­ту – поєднання духов. і матер. начал, абсолютну Красу, в якій утілені Істина і Добро. Зб. «Сти­хи о Прекрасной Даме» (1905) присвятив дружині – Л. Менделєєвій. Пізніше пережив кри­зу світогляду, відмовився від містики. Домінантні настрої по­езії 1905–07 – трагічна іронія; суперечності буття усвідом­люються як невирішувані, міс­тич. синтез протилеж. начал ви­знається нездійсненним («Ба­лаганчик» // «Факелы», С.-Пе­тербург, 1906, кн. 1; «Король на площади» // «Золотое руно», 1907, № 4; «Незнакомка» // «Ве­сы», 1907, № 5–7). У статтях цього періоду Б. ставить пи­тання про обов’язок художни­ка, його призначення у часи заг. розгубленості і втрати цінніс. орієнтирів («Три вопроса», «Народ и интеллигенция», «Сти­хия и культура»). Наростання відчуття близької катастрофи висуває на перший план у лі­риці Б. категорію стихії. Книга «Снежная маска» (С.-Петербург, 1907), цикл «Фаина» (1906–08) передають пафос згубного за­хвату і прийняття очисної й вод­ночас руйнівної стихії, «Страш­ный мир» (1909–16) - почуття жаху перед життям. Його подо­ланням і віднайденням гармо­ній. ціліс. образу світу стає цикл віршів «Родина» (1907–16), яко­му Б. надавав особл. значення у своїй творчості. Таку динам. внутр. еволюцію, суперечли­вість худож. світовідчуття Б. вважав неодмінною для худож­ника звичайною мінливістю, яка не руйнує заг. цілісної осно­ви його світосприймання. Най­важливішою для художника вважав наявність істор. чутли­вості, здатність виявити у своїй творчості суперечності й «зла­ми» свого часу. Усвідомлення зв’язку і взаємозв’язку між ху­дожником і його епохою поро­джує концепцію істор. відпла­ти в ліриці Б. (цикл і однойм. незакінч. поема «Возмездие»; пролог і 1-а глава – «Русская мысль», 1917, № 1; вступ до 2-ї глави – альманах «Скрижаль», Петроград, 1918, зб. 1; 3-я гла­ва – «Записка мечтателей», 1921, № 2–3). Категорія стихії та ідея відплати лягли в основу спри­йняття Б. подій 1917. Поема «Две­надцать» («Знамя труда», 1918, 18 фев.), поезія «Скифы» (там само, 1918, 7 фев.), ст. «Катилина» (1918), «Крушение гуманиз­ма» (1919) – результат осмислен­ня цих подій, роздуми про до­лю Росії та Європи, втілення думки про те, що після катаст­рофи з’явиться нова, третя, си­ла, яка й стане початком нової культури. Після закін. роботи над поемою «Двенадцать», яка ознаменувала спробу своєрід­ного виправдання більшов. пе­ревороту і призвела до розриву Б. з багатьма друзями, припинив активну творчу діяльність. Пра­цював у Держ. комісії з видання класиків рос. літ-ри, у вид-ві «Всесвітня література», очолю­вав Петрогр. відділ Всерос. спілки поетів. Остан. поет. тво­ром Б. став вірш «Пушкинскому Дому» (1921). Корпус поет. тек­стів Б. становить єдине ціле. Автор об’єднував свої поезії в цикли і збірки не за хроно­логією, а за змістом. Упорядко­вуючи 3-томне видання своїх творів (1911–12; 1916 і 1918), Б. дотримувався ідеї єдності задуму й поет. шляху. Ця єдність забезпечується не лише постій­ністю осн. ідей і мотивів твор­чості, стабільністю збереження осн. прийомів індивід. поетики, а й постій. набором осн. сим­волів, які сам Б. називав «словами-зірками», на яких тримаєть­ся поет. ціле, а головне – психол. єдністю, втіленою в лірич. ге­роєві Б. з вичерп. повнотою. Ця суперечлива – водночас і про­світлена, і сповн. демоніч. скеп­сису, складна й багатогранна особистість сповна відобразила дух епохи на межі століть, так що саме Б. справедливо вважа­ється не лише найвизначнішим поетом Срібного віку, а й абсо­лют. утіленням цього часу.

В Україні його твори друкува­лися у періодиці (г. «Киевские вести», ж. «В мире искусств»). Поема «Двенадцать» вийшла окремою книгою в Одесі (1918), Харкові, Севастополі (обидві – 1921) та Львові (1922); укр. мовою її переклали В. Сосюра, Д. Загул, В. Бобинський, Д. Павличко. Переклад окре­мих творів Б. здійснили також П. Тичина (драма «Троянда і Хрест»), М. Жук, М. Рильський, І. Драч, Б. Олійник, Г. Кочур, М. Литвинець, С. Пінчук, Д. Па­ламарчук та ін.

Тв.: Письма Блока. Ленинград, 1925; Собрание сочинений: В 12 т. Ленин­град, 1932–36; А. Блок и Андрей Бе­лый. Переписка. Москва, 1940; Собра­ние сочинений: В 8 т. Москва; Ленин­град, 1960–63; Записные книжки. 1901–20. Москва, 1965; Полное со­брание сочинений: В 20 т. Москва; С.-Петербург, 1997–2002 (видання триває).

Літ.: Бекетова М. А. Блок. Петро­град, 1922; Эйхенбаум Б. М. Судьба Блока // Сквозь литературу. Ленин­град, 1924; Тынянов Ю. Н. Блок // По­этика. История литературы. Кино. Мо­сква, 1977; Долгополов Л. К. А. Блок. Личность и творчество. Ленинград, 1980; А. Блок в воспоминаниях совре­менников. Москва, 1980; Максимов Д. Е. Поэзия и проза А. Блока. Т. 1–2. Ле­нинград, 1981; Белый А. О Блоке: Вос­поминания. Статьи. Дневники. Речи. Москва, 1997; Берберова Н. А. Блок и его время: Биография. Москва, 1999; Минц З. Г. Поэтика А. Блока. С.-Петер­бург, 1999.

Т. А. Пахарева

Стаття оновлена: 2004