БОБКО́ Євген Васильович (12. 05. 1890, с. Бобичі Волин. губ. — березень 1959, Москва) — біо­лог, агрохімік. Доктор сільськогосподарських наук (1934, без захисту дис.), дійс. чл. ВАСГНІЛ (1934). Закін. природн. від­діл. Університету св. Володимира у Києві (1912) та агроном. від­діл. Моск. с.-г. ін­ституту (1914). Від­тоді працював у Моск. с.-г. ін­ституті: 1918–24 — викладач кафедри приват. землеробства. 1924 — професор кафедри агроном. хімії Харків. с.-г. ін­ституту. 1925–29 — професор кафедри приват. землеробства Сибір. с.-г. ін­ституту (Омськ). Від 1929 — зав. агроном. від­ділу Центр. НДІ цукр. промисловості. 1931–48 — у Всесоюз. ін­ституті добрив, агротехніки та агро­ґрунто­знавства: заст. зав. лаб. мінерал. добрив і, одночасно, керував роз­ділом мікродобрив. За сумісн. 1941–46 — зав. лаб. мінерал. харчува­н­ня Ін­ституту фізіології рослин АН СРСР. Від 1940 — за­ступник голови секції агрохімії ВАСГНІЛ. 1949–51 — у Всесоюз. ін­ституті лікар. рослин, 1954–59 — у ред. Ін­ституту наук. та тех. інформації АН СРСР. Наукові дослідже­н­ня: хім. пере­робка фосфоритів, методика механізму по­глина­н­ня ґрунтом основ. Роз­робив метод стерил. культур вищих рослин. Проводив дослідж. з питань до­ступності рослинами ґрунт. фосфатів методом т. зв. «кривих роз­чин­ності», родючості сибір. ґрунтів, зокрема солонців, хім. складу сибір. кормів. Ви­вчав пита­н­ня фізіол. ролі бору. Під його керівництвом проведені дослідж. з бором і частково ін. мікродобривами, які дали змогу встановити ареали за­стосува­н­ня борних добрив, дози і способи їх внесе­н­ня. 1939 роз­почав дослідж. селену, зокрема ви­вчив його вплив на ріст різних культур. рослин, була апробована й при­стосована до наших умов методика ви­значе­н­ня селену. 1940 Б. почав дослідже­н­ня фізіол. ролі міді в рослинах. Провів деякі дослідж. причин різкої позитив. дії мідних добрив на торфʼяних ґрунтах.