Боголюбов Микола Миколайович

БОГОЛЮ́БОВ Микола Микола­йович (08(21). 08. 1909, м. Нижній Новгород, Росія — 13. 02. 1992, Москва) — математик, механік, фізик. Син Миколи Михайловича, брат Олексія Микола­йовича та Михайла Микола­йовича, батько Миколи Микола­йовича (молодшого) та Павла Микола­йовича Боголюбових. Доктор фізико-математичних наук (1930), професор (1946). Академік АН УРСР (1948) та АН СРСР (1953). Почесний член багатьох АН та наукових товариств. Заслужений діяч науки УРСР (1970). Лауреат Сталінської премії (1947, 1953) та Ленінської премії (1958), Державної премії СРСР (1984). Лауреат премії Болонської АН (1930), премії ім. М. Ломоносова АН СРСР (1957), премії ім. Хайнемана Американського фізичного товариства (1966), премії ім. А. Карпинського (Гамбурґ, 1981), премії ім. М. Лаврентьєва АН СРСР (1983). Нагороджений державними нагородами СРСР. Закінчив семирічну школу в с. Велика Круча на Полтавщині. Від 1923 працював у науковому семінарі академіка М. Крилова в Києві. 1924 написав наукову ста­т­тю про інтеграли лінійного рівня­н­ня 2-го порядку в нескінчен­ності. У 19-річному віці закінчив аспірантуру при кафедрі математичної фізики АН УРСР, де потім працював до 1943. Водночас працював професором, завідувачем кафедри математичної фізики (1936–50) Київського університету. Від 1950 — завідувач від­ділу теоретичної фізики, від 1983 — директор Математичного ін­ституту АН СРСР. За сумісництвом від 1953 — завідувач кафедри математичної фізики Московського університету. 1958–65 — завідувач лабораторії теоретичної фізики, 1965–89 — директор, від 1989 — почесний директор Обʼ­єд­наного ін­ституту ядерних досліджень у Дубні. Академік-секретар Від­діле­н­ня математики АН СРСР (1963–88), водночас 1965–73 — директор Ін­ституту теоретичної фізики АН УРСР. Радник Президії АН СРСР (від 1989). Депутат ВР СРСР 7–11-го скликань (1966–86). 

Наукові праці стосуються варіаційного числе­н­ня, на­ближених методів аналізу, теорії майже періодичних функцій, диференціальних рівнянь та рівнянь математичної фізики, статистичної механіки та квантової теорії поля. У варіаційному числен­ні дослідив нерегулярні випадки основної варіаційної задачі. Побудував нову теорію рівномірно майже періодичних функцій. Разом із М. Криловим роз­робив низку на­ближених методів для роз­вʼяза­н­ня задач математичної фізики, серед яких метод вищих різниць і метод сталих коефіцієнтів. Праці Б. та М. Крилова започаткували новий роз­діл математичної фізики (нелінійну механіку), який роз­винено в напрямах асимптотичного інте­грува­н­ня диференціальних рівнянь та побудови загальної теорії динамічних систем. У статистичній механіці Б. роз­робив методи одержа­н­ня кінетичних рівнянь на основі механіки сукупності молекул. У квантовій теорії поля за допомогою теорії узагальнених функцій усунув роз­біжності матриці роз­сія­н­ня, сформулював основний принцип теорії поля — принцип мікро­скопічної причин­ності; роз­робив обчислювальну процедуру цієї теорії, що лежить в основі сучасних роз­рахунків ефектів за надвисоких енергій; вивів дис­персійні спів­від­ноше­н­ня, які ві­ді­грають важливу роль у теорії елементарних частинок. Побудував математичну теорію явища над­провід­ності, встановивши звʼязок із явищем надплин­ності. За­пропонував новий метод роз­вʼяза­н­ня задач про взаємодію частинки з квантовим полем (метод адіабатичного на­ближе­н­ня). Уперше вивів нерелятивістське кваркове рівня­н­ня, що описує баріони й мезони як складові частинки. Заснував школи нелінійної механіки й теоретичної фізики. 

1985 Радою Між­народного ін­ституту теоретичної фізики засновано премію ім. М. Боголюбова за найкращі роботи в галузях математики й фізики, від 1999 РАН вручає золоту медаль Б.

Завантажити статтю