Богомолець Олександр Олександрович

БОГОМО́ЛЕЦЬ Олександр Олександрович (12(24). 05. 1881, Київ — 19. 07. 1946, там само) — лікар-патофізіолог. Батько О. Богомольця. Доктор медицини (1909), доктор медичних наук (1934). Академік АН УРСР (1929; її президент — 1930–46), академік АН СРСР (1932; її віце-президент — 1942–45), академік Білоруської РСР (1933), почес. чл. АН Груз. РСР (1944), академік АМН СРСР (1944). Сталінcька премія (1941). Заслужений діяч науки УРСР (1943). Народився в Лукʼянів. вʼязниці у Києві. Мати Софія Б. — політкаторжанка, батько — земський лікар. Закін. Новорос. університет в Одесі (1906), де й працював на каф. патол. фізіології. 1911 стажувався в Сорбон­ні (Париж). 1911– 25 — проф. Саратов. університету, де організував каф. заг. патології і бактеріології. Засн. каф. мікробіо­логії в Агроном. ін­ституті. Один із засн. Вищих жін. мед. курсів, де працював деканом від 1917 до їх обʼ­єдн. з Університетом. Заснував Кра­йовий ін­ститут мікробіо­логії. 1925–31 — завідувач кафедри 2-го Моск. мед. ін­ституту, одночасно 1928–31 — директор Ін­ституту гематології й пере­лива­н­ня крові в Москві. Заснував у Москві онкол. лаб. і лаб. з ви­вче­н­ня патогенезу і профілактики нерв.-мʼязового втомлюва­н­ня. Від 1930 — директор заснованого ним Ін­ституту екс­перим. біо­логії і патології Нарком­здорову України, від 1934 — директор Ін­ституту клін. фізіології АН УРСР. Наукові праці присвяч. патофізіології, ендокринології, імунітету, дослідж. вегетат. нерв. системи, гемодинаміки, про­блемам довголі­т­тя, онкології. Дослідив обмін речовин, механізми дії пере­лива­н­ня крові й цитотоксичні сироватки. Створив уче­н­ня про фізіол. систему сполуч. тканини, яке сприяло виникнен­ню низки нових наук, зокрема алергології, модифікацій уче­н­ня про імунітет; за­пропонував антиретикулярну цитотоксичну сироватку (АЦС), яка широко за­стосовувалася в роки 2-ї світової війни для при­скоре­н­ня зро­ста­н­ня пере­ломів та зажива­н­ня ран (у багатьох країнах її називають сироваткою Б., вона є єдиним засобом специфіч. стимуляції фізіол. системи сполуче­н­ня тканини). Роботи Б. та його вче­н­ня про значе­н­ня фізіол. системи сполуче­н­ня тканини і методи цитотоксич. стимуляції її функцій дали нові засоби лікува­н­ня інфекцій, трофіч. порушень, профілактики рецидивів раку та ін., що зна­йшли по­всюдне пошире­н­ня не лише в СРСР, а й за кордоном. Ініціатор робіт з консервува­н­ня крові. Ви­вчав матеріал. суть та біол. процеси старі­н­ня. Створив геронтол. школу. Видав моно­графію «Продление жизни» (К., 1938), де під­сумував дослідж. з генезису старі­н­ня і боротьби з перед­часним старі­н­ням організму. Йому належить наук. об­ґрунтува­н­ня провід. положень геронтології. Б. одним із перших почав ви­вчати гіпертон. хворобу; довів, що під­вище­н­ня кровʼяного тиску є рефлектор. при­стосувал. реакцією, спрямов. на по­стача­н­ня тканин киснем і пожив. речовинами. Під керівництвом Б. в СРСР був проведений перший у світі пере­пис з довголі­т­тя. Створив вітчизн. школу патофізіологів. Автор «Руководства по патологической физиологии». Президія АН УРСР заснувала премію ім. О. Богомольця (нині премія НАНУ). Його імʼя присвоєне Ін­ститутові фізіології НАНУ та Нац. мед. університетові. Обирався за­ступник голови ВР УРСР (1944), чл. ЦВК СРСР (1931–37). Депутат ВР СРСР (1937, 1946).

Завантажити статтю