Богородиця Богоматір, Діва Марія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Богородиця Богоматір, Діва Марія

БОГОРО́ДИЦЯ, Богоматір, Діва Марія – мати Ісуса Христа. В Новому Заповіті євангелісти, вбачаючи осн. завдання розповісти про життя і діяння Ісуса Христа, залишили досить мало відомостей про Б. Однак відомо, що вона ще в юному віці була заручена з теслею Йосипом із дому царя Давида. Тоді ж майбутня Б. отримала «благу звістку» (Благовіщення) через архангела Гавриїла про те, що Бог обрав її стати матір’ю його сина, Месії. Коли Йосип дізнався, що Марія завагітніла, то, не бажаючи публіч. сорому, вирішив таємно її відпустити. Проте всі його сумніви були розвіяні божим об’явленням уві сні (Євангеліє від Матвія, 1:18–25). Далі євангелісти згадують Б. у розповіді про Різдво Христа, його обрізання на 8-й день, втечу Б. і Йосипа до Єгипту, повернення до Назарету після смерті Ірода, про земне служіння Ісусові аж до його мучениц. смерті на хресті. Останній раз Б. згадується після Воскресіння Христа в товаристві його учнів і послідовників (Дії, 1, 14). Доповнюють відомості про Б. численні перекази й праці отців Церкви. З одного переказу дізнаємося, що Б. прожила 48 р., померла за дивних обставин, похов. у Гетсиманії біля батьків та Йосипа, а на третій день після смерті була забрана на небо. Культ Б. зародився на початку існування християнства, але догмат. вчення про вшанування її вироблялося довго. Остаточна традиція сформувалася після подолання Церквою єрет. думок про Б. як смертну жінку. Засудивши на Віфлеєм. Вселен. соборі 431 р. останню з таких спроб – несторіанство, Церква визнала Діву Марію Богородицею. Православна церква пошановує Б. як Пресвяту й Непорочну Пріснодіву, Царицю Небесну, Заступницю й Помічницю тих, хто молиться до неї. На честь її споруджено численні храми, присвяч. ікони. З дванадцяти найважливіших свят, установлених Церквою, чотири належать пошануванню Б.: Благовіщення Пресвятої Діви Марії, Різдво Пресвятої Б., Введення в храм Пресвятої Б., Успіння Божої Матері. Православна церква відзначає також Покрову Пресвятої Б. В католицизмі культ Б. набув особливого розвитку. Про Діву Марію розроблено ціле вчення – маріологія, затверджено відсутні у Православ. церкві догмати про непорочне зачаття Б. її матір’ю Анною (1854), посмертне тілесне вознесіння на небо (1950). У 1964 Папа Павло VI проголосив Діву Марію «Матір’ю Церкви». У Київ. Русі культ Б. з’являється невдовзі після запровадження християнства. Перша кафедрал. цегляна Десятинна церква (989–996), за давніми джерелами, називалася церквою Б. 1073–77 на тер. Києво-Печер. лаври була церква Успіння Б., у цей період з’являються величні за своїми архіт. формами церкви й в ін. містах. Про пошанування Б. як заступниці Київ. Русі свідчить «Слово о законѣ і благодати» митрополита Іларіона (1037–50), а «Києво-Печер. патерик» (поч. 13 ст.) називає Київ містом Б. В Україні Б. вважалася покровителькою хліборобів. Пізніше Б. шанували як свою заступницю запороз. козаки. УПА свято Покрови святкувала як День зброї. Окреме місце займає образ Б. в укр. літ-рі. Широкої популярності набув апокриф «Ходіння Богородиці по муках», що був відомий в Україні за списком 12 ст. У ньому Б. зі співчуттям ставиться до люд. горя, як жінка-мати з ненавистю ставиться до тих, хто став причиною смертел. мук її Сина, Ісуса Христа. Б. присвяч. проповіді К. Туровського, зб. духов. віршів К. Транквіліона-Ставровецького, Л. Барановича, І. Галятовського. Св. Дмитро Ростовський (Д. Туптало) написав книгу «Руно орошенное» про чуда Б. та драму «Успеніе Богородицы». Значне місце займає образ Б. у творчості Т. Шевченка. В поемі «Марія» на євангел. сюжет. матеріалі поет відобразив історію матері, яка виховує проповідника «правди і волі», а після загибелі Сина збирає його послідовників і «своїм святим очисним словом» розвіює їхнє «униніє і страх». У поемі «Іржавець» зображ. поклоніння Б. запороз. козаків, які побудували на честь Божої Матері численні храми. Ю. Федькович у вірші «Пречиста Діво, радуйся, Маріє» просить Б. про милосердя до укр. народу, який так довго страждає під ярмом поневолювачів. До образу Б. зверталися І. Франко, В. Щурат, Юрій Клен, П. Тичина. О. Грицай написав чудовий за формою і змістом «Гімн до Богородиці». Тисячолітня традиція пошанування укр. народом Б. не похитнулася, пройшовши через більшов. антиреліг. терор.

Б. – один із найпоширеніших реліг. персонажів у давньоукр. мист-ві. Її найдавніші зображення (у монументі, малярстві, іконописі, книжк. мініатюрі, дрібній металевій та кам’яній пластиці) відомі з часів Київ. Русі. У 17–18 ст. зразки іконографії візант. походження переосмислюються з погляду естетич. уявлень та істор.-культур. ситуації України. В укр. ренесансному та бароковому мист-ві інокографія Б. поширилася на скульптуру, гравюру, шитво й гаптування, карбування, емаль, різьблення на дереві, тиснення на шкірі, пізніше у малювання на склі та кахлях. В укр. мист-ві, як і у візантійському, іконографія Б. охоплює її одноосібні зображення або багатофігурні композиції з нею як гол. персонажем чи особою, присутньою при якійсь події з євангел. сюжетів. Найпоширенішими були ікони «Богородиця Одигітрія» з поясним зображенням Марії, яка тримає на лівій руці маленького Ісуса. Збагачений різновид цієї іконографії – «Одигітрія з похвалою» (в оточенні пророків). В укр. живописі канонічне трактування Б. наприкінці 16–18 ст. перейшло в лірич. образ земної жінки-матері (ікона роботи Ф. Сеньковича, 1599, Покровська церква в с. Ріпневе Львів. обл.; намісна ікона, 1650, Святодухів. церква іконостаса у м. Рогатин Львів. обл.). Т. зв. чудотворні ікони найчастіше були варіантами «Богородиці Одигітрії». Найпоширеніші з них – ікони Б. Холмської, Іллінської або Почаївської, яка є варіантом композиції «Богородиця замилування» («Елеуса»), здавна відомої в укр. мист-ві, особливо на Волині. Елегій. варіант композиції «Богородиця Римська» створив 1722 Й. Кондзелевич. У мист-ві Київ. Русі пізніше побутували цілофігурні одноосібні зображення («Богородиця Оранта» у Софійському соборі у Києві. 1043– 46) або разом з Ісусом («Велика панагія», 11–12 ст., та 16 ст. з церкви Вознесіння Христового у м. Жидачів Львів. обл.; намісні ікони 18 ст. Троїцької та Феодосіївської церков Києво-Печер. лаври), а також зображення Богоматері, яка сидить на престолі (ктиторська фреска Троїцької замкової каплиці в Любліні, майстра Андрія, 1418; ікони з флоринки в Істор. музеї в Саноці (Польща) та невідомого майстра, що зберігається у НМЛ). Одним зі свідчень творчого переосмислення традиц. іконограф. схем згідно з місц. худож.-естетичними потребами є створена в Києві композиція «Печерська Богородиця» («Богородиця Свенська», кін. 11 ст.). В укр. мист-ві ілюструвалися різні євангел. епізоди, пов’язані з образом Марії («Різдво Марії», «Введення в храм», «Благовіщення», «Зустріч Марії та Єлизавети», «Різдво Христове», «Поклін трьох царів», «Втеча в Єгипет», «Стрітення», «Юний Христос навчає в храмі», «Одруження в Кані Галілейській», «Оплакування Христа», «Вознесіння Господнє», «Зішестя Святого Духа», «Успіння Богородиці»). Б. є в деісусно-апостол. рядах, в окремих композиціях «Акафістного циклу» та «Страстей Господніх», у «Страшному суді», «Покрові», «Неопалимій купині», «Соборі пресвятої Богородиці», композиціях «Явлення Богородиці». Масштабно невелике зображення Б. може бути на іконах чи гравюрах «Св. Миколай», «Св. Варвара». В мист-ві укр. бароко є складні символічні композиції (передусім у гравюрі), присвячені Б. Контакти укр. мист-ва з мист-вом сусід. країн у 17– 18 ст. розширили іконографію Б. («Непорочне зачаття», «Коронування Богородиці»), видозмінили традиц. композиції. У 18– 19 ст. стилізована «Богородиця Одигітрія» поширена не тільки у мист-ві напівпрофес. художників (ікони, скульптура, гравюра, дукачі та ін.), а й у нар. розписі на кахлях (кахля роботи О. Бахматюка, 1859; Музей нар. мист-ва Гуцульщини в Коломиї) та склі (де нерідко є й композиції «Богородиця-годувальниця»). 1990 у Львові зусиллями Львів. філіалу н.-д. реставрац. майстерень та МЕХП НАНУ влаштовано виставку одного шедевра «Богородиця Одигітрія з Дорогобужа» (кін. 13 – поч. 14 ст.), проведено міжнар. конф. «Богородиця в духовній культурі українського народу».

Літ.: Кондаков Н. П. Иконография Богоматери. Т. 1–2. Петроград, 1914– 15; N. Wojakowskyj. Ьber den Kult der Heiligen Jungfrau Maria in ukrainischen Volke. München, 1947; Мельник А. Мати Божа в українській літературі. Торонто, 1965; Жолтовський П. М. Український живопис XVII–XVIII ст. К., 1978; Свенціцька В. І. Українське станкове малярство XIV–XVI ст. і традиції візантійського мистецтва // Укр. мист-во у міжнар. зв’язках. К., 1983; о. Лужецький І. Життя Марії – матері Ісуса. Рим, 1989; J. Jarko. Cześć Matki Boýej na Rusi // Polska–Ukraina. 1000 lat sąsiedztwa. T. 1. Studia z dziejów chrześcijaństwa na pogrаniczu etnicznym. Poùudniowo-wschodni instytut naukowy w Przemyślu. Przemyśl, 1990; Кислашко О., Кислашко Я. Короткі відомості про свята православної церкви. К., 1993; Шарварок О. Поет і Богородиця // Неопалима купина. 1993. № 2; Степовик Д. Історія української ікони Х–ХХ століть. К., 1996; Мень А. История религии. Т. 2. Пути христианства. Москва, 1999; Еммеріх А. К. Життя Пречистої Діви Марії. Л., 2000.

О. Ф. Сидор, П. В. Голобуцький

Стаття оновлена: 2004