Богородчани - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Богородчани

БОГОРОДЧА́НИ – селище міського типу Івано-Франківської області, райцентр. Знаходиться на р. Бистриця-Солотвинська (притока Бистриці, бас. Дністра), за 18 км на Пд. від обл. центру. Пл. 12,2 км2. Насел. 7 611 осіб (2001, складає 113,6 % до 1989): українців – 97 %, решта – росіяни, білоруси, євреї, поляки. Автостанція. Має автобусне сполучення з Івано-Франківськом та сусід. райцентрами. Перша писем. згадка про Б. датується 1441. Статус міста Б. надано 1631. Мешканці Б. брали участь у русі опришків. 1744 загони під проводом Олекси Довбуша здійснили напад на Богородчан. фортецю. Після 1-го поділу Польщі (1772) Б. у складі Сх. Галичини увійшли до Австр. імперії (від 1867 – Австро-Угорська), стали повіт. містом. Його мешканці переважно жили з ремесел: шевства, кравецтва, кушнірства, а також землеробства. У 2-й пол. 19 ст. у Б. було відкрито перші школи. Від 1919 Б. – у складі Польщі, від 1939 – УРСР. Від 1940 – смт, райцентр. 1941–44 окуповані нім. військами. За часів рад. влади було репресовано понад 70 осіб. Осн. природно-ресурс. потенціал – ліси, невеликі запаси нафти, газу. Осн. с.-г. культура – льон. Серед пром. підпр-в – спільне укр.-польс. підпр-во «Лентекс» (переробка льону), молокозавод, друкарня, ЗАТ «Тара», фірма «Гермес-Агро», приватне підпр-во «Ольва». На околиці Б. розміщене упр. магістр. газопроводів «Прикарпаттрансгаз» (газокомпресорна станція). У Б. є 2 заг.-осв. та муз. школи, ПТУ, Прикарп. військ.-спорт. ліцей, 4 дитсадки; лікарня, 2 б-ки, Палац культури, при якому діють самодіял. нар. колективи – хор «Карпат. джерела», танц. ансамбль «Бистриця», оркестр нар. інструментів «Візерунок», ансамбль «Підгірянка». Діє футбол. команда «Бистриця». Реліг. громади: УГКЦ, УПЦ МП. Серед пам’яток арх-ри – костел отців Домініканців (1742–61) і палати духівництва (1762). У Б. встановлено пам’ятники Т. Шевченку, Олексі Довбушу, О. Гірнику, Г. Хомишину. З Б. пов’язане ім’я громад. діяча і поета А. Могильницького, який перебував тут у 2-й пол. 19 ст.

В. І. Бабій

Стаття оновлена: 2004