БОДУЕ́Н де КУРТЕНЕ́ Ян (Baudouin de Courtenay Jan; Бодуэн де Куртене Иван Александрович; 01(13). 03. 1845, м. Радзимін, Польща — 03. 11. 1929, Варшава) — польський і російський мово­знавець, славіст. Батько С. Бодуен де Куртене. Професор Казанського (1875–83), Тартуського (1883–93), Краківського (1893– 99), Санкт-Петербурзького (1900–18), Варшавського університетів, академік Краківської (1887) і член-кореспондент Санкт-Петербурзької (1897) АН. Дійсний член НТШ (1914). Закінчив вищу школу у Варшаві (1866). Основоположник вче­н­ня про фонему. Засновник психологічної (так званої казанської) школи мово­знавства. Ви­ступав за свободу роз­витку всіх мов і незалежність народів, зокрема українського. У своїх працях стверджував, що українська мова є само­стійною словʼянською мовою, засуджував москофільське язичіє. Ви­ступав за право українців роз­вивати свою національну культуру, мову, шкільництво. Його громадська діяльність під час пере­бува­н­ня в Санкт-Петербурзі (1900–18), де був тісно повʼязаний з українським клубом, викликала ре­пресії російського уряду. 1913 за брошуру «Национальный и тер­риториальный при­знак в автономии» був засуджений до увʼязне­н­ня в фортеці. 1922 в Польщі під час перших виборів президента пред­ставники національних меншин (серед них українські посли до сойму та сенату) демонстративно ви­ставили його кандидатуру. Обороні прав української мови й нації Б. присвятив ст. «Kilka ogólników o objektywnej i subjektywnej odrębności Ukrainy pod względem językowym, plemiennym, narodowym і państwowym» («Зап. НТШ», 1925, т. 141– 143), подавши деякі за­уваги про структурні особливості української мови. Під­тримував прагне­н­ня галицької інтелігенції створити у Львові національний університет. Мав наукові контакти з В. Гнатюком, І. Франком.