Божидар - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Божидар

БОЖИДА́Р (справж. – Гордєєв Богдан Петрович; 21. 06(03. 07).1894, Харків – 07(20). 09. 1914, с. Бабки Харків. губ., нині Кременчуц. р-ну Полтав. обл.) – поет, теоретик літератури. Закін. Харків. г-зію (1913). Успішно вивчав мови, зокрема санскрит; здібний піаніст. Ранні твори, написані під впливом Е. По та Ф. Ніцше, Б. знищив. Розміреність, влаштованість «побуту», рутина держ. ін-тів викликали в Б. різкий протест. Гостро переживав смерть Л. Толстого, мріяв, подібно до А. Рембо, П. Ґоґена, Г. Торо, облишити світ цивілізації (відображено в романі «Эгоист», не зберігся). 1913 вступив до Харків. ун-ту, але раптово забрав документи, покинув родину й таємно виїхав до Смоленська. У березні 1914 переїхав у Москву, став чл. «Центрифуги». У квітні 1914 повернувся до Харкова, де спільно з Г. Петниковим і М. Асєєвим організував літ.-видавн. групу «Лирень». Стан депресії, частково пов’язаний із поч. 1-ї світ. війни, призвів до самогубства. Для поезії Б. характерні архаїзми й неологізми у традиції В. Хлєбникова, експерименти зі словом, метрикою та семантикою вірша, почасти близькі пізнішим шуканням дадаїстів. Серед доробку Б. – поема «Мария», цікава використанням рідкісних форм вірша. Для друзів, однодумців ім’я Б., оточене романт. ореолом, стало символом неприйняття світ. бійні. В. Хлєбников проголосив Б. «воїном часу», поставив його ім’я під своїм антивоєн. маніфестом «Труба марсиан» (1916). Пам’яті Б. присвяч. вірші М. Асєєва, С. Боброва, Г. Петникова. Вірші й проза Б. друкувались у зб. «Руконог» (Москва, 1914), «Втором сборнике “Центрифуги”», «Временнике» (Х., 1916, вып. 1), ж. «Пути творчества» (1919, № 5).

Літ.: Пастернак Б. Л. [Письмо] Б. П. Гордееву // ВЛ. 1972. № 9.

Р. В. Пилипчук

Стаття оновлена: 2004