Бойки

БО́ЙКИ — самобутня етно­графічна група українців, які населяють центральну й західну частини Українських Карпат. На основі етногр. і мовнодіалект. даних виділяють окрему тер. їхнього роз­селе­н­ня — Бойківщина. Існує кілька теорій походже­н­ня Б.: авто­хтон­не насел. зі специф. мовно-діалект. ознаками, зокрема ужива­н­ням частки «боє» в значен­ні «так» (І. Верхратський); при­йшле насел., одне з кельт. племен (бої), яке в 6 ст. з тер. сучас. Австрії, Чехії, Словач­чини та Пд. Німеч­чини пере­селилося на Балкани і в Карпати (І. Вагилевич та Я. Головацький). Заслуговує на увагу й концепція М. Худаша, який виводить етнонім «бойки» від антропоніма Бойко — можливого засн. роду. Етнічну своєрідність Б. ви­значала насамперед специфіка їхньої госп. діяльності — пере­важно вирубно-вогняне землеробство, що потім замінилося орним. Осн. культури — овес, жито, ячмінь, яра пшениця. Вирощували також льон, коноплі, картоплю, боби. Важл. заня­т­тям було скотарство — роз­веде­н­ня великої рогатої худоби, коней, овець, свиней, кролів і домаш. птиці. Допоміжні заня­т­тя — садівництво, бджільництво, полюва­н­ня, рибальство, збиральництво. Роз­вивалися ремесла (ткацтво, обробка шкір, шевство, кушнірство, лимарство, столярство), промисли (добува­н­ня смоли, дьогтю, солі, нафт. ропи, заліз. руди й виплавка з неї заліза, випалюва­н­ня дерев. вугі­л­ля). Одяг Б. зберіг локал. специфіку. Жін. костюм складався з короткої тунікоподіб. або уставкової сорочки («опліча»), своєрід. особливістю якої було збира­н­ня в брижі навколо шиї та запʼястя, фартуха, кабата, спідниці (димки, мальованки), запаски, пояса (плетеного або тканого). На голові заміжні жінки носили очіпки, хустки, рантухи, півки. Чол. костюм складався з уставкової або тунікоподіб. довгої збрижованої сорочки, полотн. довгих і вузьких («гачі») або сукон. («холошні») штанів, пояса. Носили соломʼяні та повстяні (фетрові) капелюхи («крисані», «клебані»), баранячі шапки («кучми»). Верх­ній чол. і жін. одяг — оздоблена полотн. без­рукавка («лейбик»), сукон. сіряк (свита), кошлаті чуні, полотн. каптани, кожухи. Традиц. взу­т­тя — шкіряні постоли («ходаки»), шкіряні чоботи («чилеми»), деревʼяне та сукон­не валяне («папучі») взу­т­тя. Основу харчува­н­ня Б. складали рослин­ні продукти — борошняні, крупʼяні, овочеві страви. Щоден. хліб — прісний корж («ощипок») із вівсяного борошна. Важливу роль ві­ді­гравали молоко та молочні продукти. Мʼясні страви (дриглі — холодець, душенина — смажене мʼясо, озема — юшка з мʼяса) споживалися в обмеж. кількості, на свята.

Бойків. села скупченого типу, роз­міщені в один ряд, у долинах уздовж річок, рідше — ланцюгові (по обидва боки річок і доріг) та вуличні поселе­н­ня. Садиби з одним довгим будинком (житл. і госп. будівлі роз­міщувались під одним дахом), рідше — з кількома будинками (окремо сіни, хата, комора та окремо стайня, хлів, стодола); садиби з окремими П-подібно роз­міщеними госп. будівлями. Найпоширеніший тип житл. будинку на Бойківщині в 16–17 ст. — двокамерний (сіни + хата). У серед. 19 ст. зʼявляється трикамер. (сіни + хата + комора), на­прикінці 19 ст. — чотирикамер. (хата + сіни + хата + комора). У 19 ст. у Б. пере­важала мала сімʼя. Але ще на поч. 20 ст. у сімей. та громад. побуті спо­стерігалися залишки патріарх. від­носин, важлива роль старійшин і звичаєвого права. Зафіксовано також факти функціонува­н­ня великих сімей, які були рудиментами патріарх. сімей. общин.

Своєрід. рисами по­значаються різні галузі духов. культури Б., характер осмисле­н­ня природ. і сусп. явищ, комплекс традиц. знань, зокрема нар. календар, метеорологія, агрономія, медицина, повірʼя, демонологія, звичаї та обряди. Календарна обрядовість Б. зберегла давні магічні обряди, дотрима­н­ня яких має забезпечити успіхи й до­статки людей. Так, у Різдвяно-Новоріч. циклі свят у Б. збереглося багато архаїч. ритуалів, у яких провід­ною була роль господині дому (обкурюва­н­ня сімʼї, худоби, порога оселі). З весняним святом Юрія повʼязані дівочі ігри — «Ляля» (приворожува­н­ня хлопців, охорона дівочої краси і доброї слави). На Зелені свята діти спів­али на пасовиськах пісень-«ладкань» коровам, прибираючи їх у вінки з живих квітів. У родил. обрядовості збереглися залишки ін­ституту «кувади», коли, за нар. уявле­н­нями, присутність чоловіка допомагала при пологах. Зберігся звичай торкатися печі народж. дитиною, «щоб була здорова», існував цикл хрестин. пісень, які не простежуються в ін. регіонах України. У весіл. обрядовості побутували т. зв. прощі, які виголошував староста від імені молодого або молодої (проха­н­ня простити провини) під час накла­да­н­ня вінця та посаду перед вінча­н­ням і після святк. обряду, коли молода пере­ходила до оселі чоловіка. У поховал. обрядовості ще до серед. 20 ст. зберігалися ігри біля мерця («Лопатки», «Лубок», «Грушки» тощо). Регіон. бойків. фольклорна традиція зберегла також цінні зразки нар. балад, пісень, місц. сюжети й варіації нар. казок, легенд, пере­казів. Знач. інтерес становить мелодична й тональна структура бойків. пісень та інструм. музики, муз. та хореогр. особливості нар. танцю. Бойків. вишивка, форми і способи прикраша­н­ня одягу та ін. побут. предметів, вироби з бісеру, різьбле­н­ня на дереві, писанкарство і нар. живопис засвідчують існува­н­ня сталих і давніх худож. традицій. Збережені на Бойківщині твори нар. малярства 16–18 ст. належать до унікал. памʼяток укр. культури.

Сукупність традиц. місцевих етнокультур. рис характеризує Б. як своєрідну етногр. групу українського народу, але водночас осн. і ви­значал. є риси, спільні для всього українського народу. Серед народжених на Бойківщині ви­знач. діячів минулого — проф. Краків. університету, згодом проф. і ректор Університету в Болоньї Ю. Дрогобич, геть­ман П. Конашевич-Сагайдачний, письмен­ник І. Франко.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю